«Полтава-Док»: таланти є!

А таки символічно, що День українського кіно у місті над Ворсклою відсвяткували відкриттям 8-го Всеукраїнського екологічного фестивалю документального кіно «Полтава-Док».

– Цього року творче змагання за призи та дипломи фестивалю відбувалося у двох номінаціях: «Людина та природа» і «Мистецтво жити», – розповідає директор фестивалю, кінорежисер Олександр Калашник. – На конкурс представлено 32 роботи з Києва, Харкова, Полтави, Житомира, Дніпра, Одеси, Луцька, Рівного, Тячева, Кременчука та інших міст і містечок України.

У номінації «Людина та природа» першість виборола конкурсна робота полтавського режисера-оператора Дмитра Вовка «Борщик у глиняному горщику». Це кінорозповідь про «Фестиваль борщу», який традиційно проводять у столиці гончарства – Опішні. Начебто, подієві зйомки, але це не банальний репортаж. Автор передав настрій, зміг донести до глядача емоції, колоритні портрети полтавців і полтавок в інтер’єрі народного свята. Знято, змонтовано зі смаком – так смачно, що глядачам у залі враз закортіло скуштувати «кулінарної домінанти» українців – борщу. Якби мене спитали, що таке Україна, відповів би: перегляньте документальну стрічку «Борщик у глиняному горщику».

– Коли знімаю, дивлюсь радше на те, що мене внутрішньо «зачіпає», – зізнався Дмитро Вовк. – І на фестивалі борщу мені найбільше сподобалися обличчя, люди. Дуже хотілося їх показати як носіїв гену українців. Бо борщ – це не просто страва. Справжня господиня зварить його із заплющеними очима. Чому? Бо це, як на мене, записано в глибинній пам’яті нашого роду.

– Роботи другої номінації «Мистецтво жити» переглядали два дні, – зазначив член журі, режисер кіностудії «Білорусьфільм» Віктор Калашник. – Були дуже складні напружені дебати, але журі дійшло згоди присудити перемогу, вручити спеціальний приз та диплом фестивалю режисеру Віктору Булизі з Рівного – за фільм «Кавалери». Робота дуже тонка, тепла, добра. І тому хвала творцеві, який зміг не тільки показати складне життя двох літніх людей, а ще й поставити у фіналі фільму справді життєствердну крапку. Життя непереможне!

Дипломом фестивалю за кращий задум та втілення відзначили фільм «Дума про сина» В’ячеслава Бігуна. А за вдалий дебют – дитячо-юнацьку студію «Березіль» з Кременчука. Дмитро Панков з Дніпра отримав приз за кращу операторську роботу в альманасі «Безхатні тварини».

І хоча за умовами фестивалю його учасниками були аматори та студенти, конкурсні роботи отримали чимало схвальних відгуків. І не лише уважного та суворого журі, яке вирішило цього разу утриматися від присудження призу за кращу режисерську роботу.

– Режисура, – це все-таки певна культура, – емоційно пояснив голова журі, кінорежисер, народний артист України Борис Савченко. – І ваш фільм має бути твором культури, мусите своєю творчістю достукатися до серця глядача!

Але дамо слово власне глядачам, котрі два дні пильно слідкували за конкурсною програмою.

– Цікаві люди, події, теми – спонукають до роздумів, – ділиться враженнями Людмила Дерев’янко. – Дуже сподобався цьогорічний фестиваль. Вельми вдячна всім, хто продовжує творити незважаючи ні на що. Чекаємо нових фільмів!

– Чуттєві документальні фільми, актуальні i проникливі сюжетною лінією, – додає Ольга Нестеренко. – Ми побачили душевне донесення думок авторів до глядача. Особливо запам’яталися альманах «Безхатні тварини», фільми «Кавалери», «Як тебе не любити», «Федiр Терещенко – піонер вітчизняного літакобудування», «Людина як людина».

– Коли переглянув конкурсні роботи, зрозумів: ви – еліта України, – звернувся до учасників фестивалю глядач Олександр Кратко. – Бо еліта – не той, хто має багато грошей, влади, хто у великій політиці, а той, хто цей світ робить кращим завдяки своєму талантові, наполегливості. Дуже вдячний вам за це!

Емоційною кульмінацією фінального дня свята документального кіно став позаконкурсний показ нової роботи незмінного організатора і натхненника фестивалю кінорежисера Олександра Калашника. Документальна стрічка «Репетиція» – з глибинним філософським підтекстом, щирими емоціями. На тлі репетиції симфонічного оркестру перед глядачем без зайвого пафосу розгортаються бурхливі події останніх українських революцій, кадри кривавої війни з московським ворогом.

– Ми всі прагнемо одного: щоб наше українське кіно ставало сильнішим, доказовішим і впливовішим, – підсумував цьогорічне полтавське кіносвято очільник журі Борис Савченко. – Як каже мій студент-полтавець: «Полтава – це духовна столиця України». Хотів би бачити в залі більше людей, які відповідають за культуру. Де вони? Це німе запитання. Наші фільми-призери не соромно назвати професіональними, хоча відомо, в яких умовах вони творилися. З останніх сил стягаєтеся, у вас болить душа, ви прагнете свої думки-емоції передати глядачеві, щоб він став іншим. Щоб завтра почав жити інакше, зрозумів: саме він – господар на цій землі.

* * *

Сірий день початку осені, трохи дощило. Пахмурило й на душі… В очікуванні відкриття фестивалю вирішив подивитися місцеве телебачення. Віддавна Полтава славилася потужною обласною телерадіокомпанією «Лтава». Фільми і програми полтавських телевізійників традиційно були серед кращих на всеукраїнських фестивалях, відзначалися й на міжнародних конкурсах.

Не той тепер Миргород, та й Полтава не та. Замість повносилого цілодобового мовлення, твореного численним колективом справжніх професіоналів-телевізійників найвищого рівня, – куца регіональна дирекція загальнодержавного суспільного мовника. Більшість працівників звільнено. Лишилася лише оболонка: назва і логотип. Світиться наче з доброго дива на екрані, де замість цікавих програм про життя краю, талановитих та працьовитих полтавців значну частину ефірного часу ріжуть око кольорові смужки тест-таблиці.

А талановиті полтавці є! Це вкотре підтвердила «Полтава-Док».

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company