Пора земної благодаті

Осінь не влаштовує гучних презентацій, не зголошується на телебачення в ток-шоу, не моніторить своєї присутності на шпальтах газет.

Осінь вже так давно живе на цьому світі, щоб зрозуміти: найкращий піар – сама твоя присутність. Коли люди приходять і кажуть: «Ах! Що це? Боже, яка краса!» І коли забирають цю небачену розкіш у пам`ять своїх фотокамер (а найнадійніше, як ми знаємо, – у свою власну пам`ять!), смакують щедрими плодами садів, городів, полів. Дивуються і не ймуть віри.

Осінь налаштовує добру погоду, і ти розчиняєшся у цьому блаженному жовтневому теплі. Ти завмираєш від вдячності і захвату. Збираєш урожай у своєму саду. Дивишся на сонце.

– Лови яблуко, – гукає син, вмостившись на високій гілці. – Не піймала? Лови ще одне!

– Ти ж обіцяв зібрати горіхи!

– Та там уже повний кошик, подивись!

Осінь у селі – це подарунок.

– У мене ще є виноград, дуже солодкий. Приходьте з Романом, – запрошує сусід. – Виноград треба рятувати – доки не вдарив мороз…

– А це що за диво? – сміюся, побачивши розкішну низку червоного перцю, яку сусід розвісив просто у винограднику.

– Забирай собі, – каже дід Григорій. – Забирай! Будеш усю зиму мене згадувати!

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company