Повернення

З 10 січня 2013 року в «гончарській столиці країни» селищі Опішному діє єдиний в Україні Музей мистецької династії Кричевських, створений за ініціативи провідного наукового співробітника Національного музею-заповідника українського гончарства Олеся Пошивайла й онука патріарха родини Кричевських Василя Лінде-Кричевського.

Полтавщина не випадково дала родинний осідок цьому музеєві. З нею пов’язане творче життя видатного представника мистецького роду Кричевських Василя Григоровича. За його проектом у Полтаві споруджено будинок земства (нині тут краєзнавчий музей). У Миргороді він був першим директором художньо-промислового (керамічного) інституту. Починаючи з 1903 року Василь Григорович місяцями проживав в Опішному, де вивчав гончарське мистецтво. І 1916 року разом з видатним керамістом та організатором виробництва Юрком Лебіщаком спроектував і побудував Гончарський показовий пункт Полтавського губернського земства. Саме в цьому приміщенні нині музей.

Василь Кричевський належить до тих митців-обранців, які не маючи належної фахової освіти створили неперевершені архітектурні шедеври та художні твори. З дипломом Харківського залізнично-технічного училища стає одним із основоположників українського модерну в архітектурі, автором Українського Герба і першої української гривні, яку випустила Центральна Рада.

unnamedВ 1943 році Кричевський на запрошення митрополита Шептицького переїжджає у Львів, обійнявши там посаду ректора Вищої української школи.  Через два роки емігрує до Парижа, де проживав його син Микола. А ще через три –  переїжджає до Венесуели. Під час украй тяжкої подорожі через океан втрачає всі свої картини, які віз з собою, але не падає духом. І у 75 років, маючи чудову пам’ять, відтворює на картинах Шишацькі пагорби та багато українських краєвидів. Не був байдужим і до латиноамериканських пейзажів, тому венесуельці  вважають Василя Кричевського своїм національним художником. Його твори стали окрасою багатьох музеїв за океаном.

Він пішов з життя 15 листопада 1952 року. Спочатку його поховали у столиці Венесуели місті Каракасі, а 1975 року прах Василя Кричевського перевезли в Український пантеон біля церкви-пам’ятника Святого Андрія у Баунд-Брукові поблизу Нью-Йорка.

Радянська влада всіляко намагалася викреслити ім’я найвидатнішого діяча українського мистецтва ХХ століття з історії вітчизняної культури. Намагання ці давали суто поверхневі результати. Замовчувалося, але не забувалося: правда невмируща.

Василь Кричевський мав рідного брата Федора, видатного українського живописця, професора, одного із засновників Української Академії Мистецтв. Діти, онуки і правнуки Василя Григоровича теж присвятили своє життя мистецтву. І в кожному поколінні Кричевських хтось носить ім’я Василь. Як живий оберіг, що єднає з праотчою землею.

Після багатолітньої перерви 2009 року Опішне знову гостинно стрічало Кричевського. Тепер уже Василя Лінде-Кричевського, онука  Василя Григоровича.  Через рік він повторить візит, і не сам, а зі своїм сином, теж Василем. Тоді, власне, і виникла ідея музею. Згодом батько і син знову приїхали в Україну. Але цього разу – з неоціненними дарами: привезли 418 творів Василя Григоровича та інших митців родини Кричевських.

Нині в  музеї експонуються графіка та живопис Василя Григоровича Кричевського, акварелі Василя Васильовича Кричевського, Катерини Кричевської-Росандіч, Оксани Лінде де Очов, живопис і тканини Галини Кричевської-Лінде, живопис Бланки-Мирослави Лінде-Дункан, а також унікальні фотографії, документи та рукописи славетної родини.

Експозиція окремого залу нагадує інтер’єр квартири Василя Кричевського у будинку Михайла Грушевського. Василь Григорович усе життя збирав українські старожитності. Мав чи не найбагатшу в Україні колекцію, але, на жаль, 1918 року її геть знищила пожежа в будинку Грушевського, яку спричинили варварські артилерійські обстріли більшовиками.

Багато творів Василя Григоровича Кричевського розійшлося по світу, а то й назавжди втрачено. Втім від паризького актора-українця Анатолія Перевєрзева мені стало відомо, що у парижанки Ніни Феденко, невістки емігранта, колишнього члена Центральної Ради Панаса Феденка, є дві великі роботи Василя Кричевського за мотивами творів Гоголя: «Сорочинський ярмарок» і «Колядування».

Ніна Феденко не має спадкоємців, тому й стурбована  долею цих шедеврів. Є над чим працювати нашим музейникам та меценатам. А найперше Міністерству культури, разом Міністерством закордонних справ, очевидно, слід докласти всіх сил і засобів, щоб ці твори славетного майстра теж повернулися на Батьківщину.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company