«Повний сили та одваги»

У Ліни Костенко є вірш:

Ходить дивний чоловік по лісу.
Дивиться, дивиться, шарудить
У осінньому листі.
Розгортає траву, копирсає паморозь моху.
– Що ви, – кажу, – шукаєте?
Каже: – Себе…
У всіх повні кошики грибів,
А у нього порожній.

Ця метафора влучно характеризує мого доброго товариша Григорія  Титаренка, якому 1  серпня виповнюється 70.

Весь цей час він справді у пошуку Себе. Судіть самі. Інженер-металург за фахом, він довший час працював на Полтавському автоагрегатному заводі, доскочив посади головного металурга підприємства. Коли у 90-ті роки виробництво стало занепадати, перейшов головним конструктором проекту до Проектно-конструкторського технологічного інституту. А згодом з однодумцями розпочав успішний бізнес. І не якийсь там «купи-продай», а високотехнологічне ливарне виробництво: виготовляли форми для випікання хліба. Їхню продукцію купували не лише в Україні, а й у сусідній Білорусі і навіть в Естонії та Ізраїлі. На цьому підприємстві Титаренко директорував 15 років.

З 2009-го Григорій Володимирович пенсіонер, але «не збавляє обертів». Таку вже має творчу вдачу, невтомний темперамент і внутрішню потребу робити добрі справи. Ще за активного бізнесу власним коштом виготовив меморіальну дошку першому міністрові освіти УНР землякові-полтавцю Іванові Стешенку, підступно вбитому чекістами. Встановив її у Великобудищанській школі, де Стешенко колись читав лекції з українізації освіти.

Сам Григорій Титаренко родом із села Чернечий Яр Диканського району, вчився у тій-таки Великобудищанській десятирічці. І це давнє козацьке село удостоїло його звання почесного громадянина.

А жертовне життя і багатющий творчий набуток Івана Стешенка з певного часу стали об’єктами Титаренкових досліджень. Скрупульозних і вельми плідних. Кількарічна наполеглива копітка праця у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України та з фондами Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського народила унікальне багато ілюстроване видання авторських творів, перекладів та вибраного листування Івана Стешенка. Книжка обсягом 628 сторінок побачила світ 2013 року – тисячним тиражем. І знову ж таки коштом Григорія Титаренка. Нині її читають-опрацьовують історики літератури, мовознавці, студенти-філологи, шанувальники рідного слова. І не лише в  Україні – Титаренко презентував свою працю в українських  громадах Канади.

Ще одна постать невтомної дослідницької праці Титаренка – легендарний Іван Даценко, земляк-односелець і  троюрідний брат Григорія Володимировича. В часи Другої світової війни він був льотчиком далекої бомбардувальної авіації, отримав звання Героя Радянського Союзу. У 1944 році його літак збили під Львовом. Деякі однополчани вважали і стверджували в публікаціях, що Іван Даценко тоді загинув. За офіційними даними, він вважався зниклим безвісти від 19 квітня 1944 року.

Проте… У 1967 році на Всесвітній виставці «Експо-67», яка відбувалась у Монреалі (провінція Квебек), у складі делегації був народний артист СРСР знаменитий танцівник чеченець Махмуд Есамбаєв. На його прохання прем’єр-міністр Канади Л. Пірсон організував екскурсію до індіанської резервації, де жило плем’я могавкі кохнавік. При зустрічі з вождем він почув українську мову: «Я Іван Даценко, з-під Полтави». Невелике інтерв’ю М. Есамбаєва про цю зустріч з індіанським вождем на початку 1980-х рр. було опубліковано в журналі «Советский экран», а через декілька років докладніше інтерв’ю з’явилося в газеті «Труд».

Звичайно, ця неймовірна сенсаційна історія викликала хвилю публікацій, радіо- і телепередач, відгуків колишніх однополчан І. Даценка, часто з протилежними трактуваннями і висновками. Круговерть цих подій не могла не захопити Григорія Титаренка: йшлося ж про земляка, ще й близького родича!

Він слідкував за всіма публікаціями і телепрограмами, спілкувався з рідною племінницею героя.  Зрештою зібрав цінний матеріал та опублікував своє розлоге й новаторське дослідження про долю Даценка, давав інтерв’ю на цю тему.

У 2014  році, коли на запрошення української діаспори Канади Григорій Володимирович презентував книжку Івана Стешенка, він скористався нагодою, щоб вийти на сліди Івана Даценка. Втім, склалося не так просто, як гадалося: було багато дивних, навіть загадкових перепон, але наполегливому дослідникові таки пощастило потрапити в резервацію ірокезів, розшукати родичів вождя, побувати на його могилі і виконати заповіт сестри Івана Даценка Дарії –  покласти на братову могилу землицю з рідного Чернечого Яру.

На «заслуженому відпочинку» до Титаренка ніби повернулась друга молодість. І відкрилося друге дихання в творчості. Тематика його журналістських і краєзнавчих досліджень надзвичайно широка: збереження пам’яток історії та культури, підтримка заходів із вшанування Революції Гідності та Героїв Небесної Сотні, захоплюючі оповіді про талановитих особистостей, з якими звела доля автора.  За останнє десятиліття він написав близько 100 статей та есеїв, які побачили світ у друкованих та електронних ЗМІ України, США. Зібрані і систематизовані, вони могли б скласти цікаву книжку – своєрідне віддзеркалення новітньої історії України. І цілком заслужено їхнього творця прийнято до Національної спілки журналістів України. А тимчасом невтомний Титаренко встиг підготувати і видати ще й каталог-монографію про заслуженого художника України Івана Новобранця і прецікаву збірку досліджень і спогадів «Планетарний голос Андрія Кикотя».

Працюючи над книжкою про земляка і світового рівня оперного співака-самородка, народного артиста України, Титаренко взяв інтерв’ю і близько зазнайомився з легендами українського оперного та музичного мистецтва Дмитром Гнатюком, Іваном Гамкалом, Євдокією Колесник, Віталієм Кирейком, Анатолієм Мокренком, Гізелою Циполою, Левом Венедиктовим. Видання унікальне багатющим фотоархівом і неоціненним «доважком» – компакт-диском з архівними записами оперних арій та пісень у виконанні Андрія Кикотя.

У свої 70 Григорій Титаренко «повний сили та одваги». Що він любить? Любить своїх вірних друзів. Їх у нього сила-силенна. Любить своїх онуків. Їх у нього поки що шестеро. Любить бджоли, бо набирається від них мудрості і працьовитості, як давній пристрасний пасічник. Любить ліс з його промовистою тишею і пахощами грибів. Любить книжки. Любить мудре слово. Любить людей і життя.

І, може, тому мій друг Григорій Титаренко – такий самодостатній щасливий чоловік.

*   *   *

«Грінченкоінформівці» долучаються до численних щирих віншувань Ювіляра – нашого побратима по перу й активного автора.

Невтомних кроків, врожайних років, повносилих слів, неозорих світів, шановний Григорію Володимировичу!

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company