Правила безпеки на дорогах… інформації

Інститут журналістики столичного Грінченкового університету разом із Познанським університетом імені Адама Міцкевича, за участі Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка провели міжнародну наукову конференцію «Комунікації у ХХІ столітті: безпековий вимір». Світ став доступнішим, наше спілкування долає відстані, а постачальником інформації будь-якого ґатунку на будь-який смак стали не лише ЗМІ, а й неохопна мережа Інтернету. Проте від цього наше інформаційне середовище, наша буденність не стали безпечнішими, ризиків зав’язнути у павутині інформації побільшало. Нові можливості несуть нові загрози: суспільні протистояння, соціальні потрясіння, конфлікти і війни, до яких підбурюють «інформаційні армії».

Ректор університету імені Бориса Грінченка професор Віктор Огнев`юк навів парадоксальний приклад, коли свобода спілкування, право на самовираження обернулася буквальною несвободою для українця Павла Гриба: той домовився через Інтернет зі своєю російською ровесницею про зустріч у Білорусі, а опинився в лабетах російських спецслужб і як наслідок – у російській в’язниці. Підставою для порушення в Росії карної справи стали висловлювання громадянина України у соцмережах, цілком прийнятні для цивілізованих країн. Але не для Кремля, чиї силовики не погребували викрасти українця з території третьої держави…

Сучасна Україна – то безкінечна низка прикладів тих загроз і небезпек, що разом із благами і перевагами несе в собі прогрес. Деякі ЗМІ стали провідниками інформаційного і технічного тероризму, як зауважив професор Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського Володимир Шкляр. Людина дезорієнтується в численних маніпулятивних повідомленнях. Вона не встигає навіть осмислити отриману інформацію, як на неї зливається новий потік домислів і фейків.

Влучно висловився якось в ефірі одного із телеканалів боєць Збройних сил України: «Треба спершу анексувати у людей мізки, а потім можна анексувати їхню територію». Так, ми сьогодні розуміємо природу російської гібридної війни, її інформаційну складову, бачимо наслідки, що спершу принесли протистояння у суспільстві, ослабили його, а потім завершилися прямим вторгненням в Україну, загарбанням нашої землі. Інформаційну відмичку російські «ведмежатники» добирали не лише до соціальних груп, політичних партій, а й до державних інституцій: парламенту, уряду, силових структур. Відчинивши українську браму, «друзі» насіяли нам личинок зневіри, взаємопоборення, скепсису, послабили наш громадянський імунітет і вдарили у найслабше місце….

Що необхідно робити в нинішніх умовах? За словами завідувача кафедри  журналістики та нових медіа Інституту журналістики Київського університету Бориса Грінченка Юрія Нестеряка, не маємо навіть законодавчо закріпленого визначення державної інформаційної політики. Лише на третьому році російської агресії з’явилася доктрина інформаційної безпеки, але вона містить чимало суперечностей і не охоплює усіх викликів, що постали перед країною. Та й що можна очікувати від Міністерства інформації, загальний штат якого лише 26 осіб разом із технічними працівниками. А Росія натомість продовжує нарощувати свою медійну активність в Україні і світі. Алла Лазарєва, паризька кореспондентка видання «Український тиждень», повідомила: Франція надала ліцензію на мовлення франкомовній версії пропагандистського телеканалу «Раша тудей». Як тут не згадати про нацистську газетку «Фьолькішер Беобахтер», яка нарощувала свої тиражі разом із популярністю партії Гітлера? «Раша тудей» теж поступово обсновує світ, використовуючи протиріччя між різними країнами і союзами. Алла Лазарєва каже, що у Франції, наприклад, російські пропагандисти грають на давніх симпатіях частини громадян до Росії і неприхильному ставленні до Америки.

Судячи з пояснень заступника міністра інформації Дмитра Золотухіна, зробити доведеться більше, ніж зроблено, але  необхідні ресурси. За словами Марини Соботюк, завідувачки сектору медійної комунікації та взаємодії зі ЗМІ, Мінінформ перезапустив англо-українськомовний телеканал УТР, створивши нову версію UA/TV. Але відомо, що технічною базою для мовлення стало колишнє «Банківське телебачення», створене попереднім режимом. Про потребу мовити не лише англійською, а й арабською, французькою, іспанською, німецькою, китайською йдеться вже з добрих десяток років, але, як завжди, не вистачає найменшого – коштів…

З огляду на коло окреслених проблем цікаво було послухати думку польських колег. Проректор Познанського університету  Тадеуш  Валяс наголосив, що вони давно вже  вивчають проблему суспільних комунікацій – це  поняття ширше за журналістику, дає можливість простежити наслідки діяльності ЗМІ і реакцію суспільства. Зі схожими, як і в Україні,  проблемами тут теж постійно стикаються. Клаудія Голенбьовська, викладачка кафедри політичної культури, навела низку прикладів, коли об’єктивні факти не набувають  у суспільстві такого значення, як їхнє трактування і  спровоковані емоції… У Польщі  спостерігають і надмірний вплив католицької церкви на суспільство. Тут теж фіксують сплеск фейкової журналістики: від «Папа Франциск підтримав кандидата у президенти США Дональда Трампа» до «Президент Польщі забиратиме західноукраїнські землі»… І мета таких «повідомлень» та ж, що і в Україні: на сенсаціях зробити тираж, підняти рейтинг. І це часом, як і у нас, виливається у суспільні протистояння. А тому науковці разом з журналістами-практиками мають знаходити нові алгоритми взаємодії, скоригувати стандарти журналістики, які б убезпечували суспільну думку від провокаційних «вкидів», – пояснив декан факультету політичних наук та журналістики Познанського університету Анджей Стельмах. Наголосивши: «Свобода слова – це природне право людини, яке в цивілізованому суспільстві реалізується через свободу ЗМІ. Але маємо і певні обмеження, що теж сприймається, як норма».

Право і норма. Коли  вони вступають у протиріччя? Згадаймо, що демократичні права і свободи забезпечили в Німеччині прихід до влади у тридцятих роках Адольфа Гітлера. І тоді нацистська диктатура стала  нормою. Таке ж трапилося і в Радянській Росії, коли під гаслами соціальної справедливості та усіляких свобод, «влоть до отделения», запанував найчорніший сталінський режим. Чи не несе  нинішня свобода слова загрози  самій собі? Бо найстрашніша зброя у руках сьогоднішніх тиранів – то не танки і «гради», а інформаційна гармата,  залпами з якої новітні сталіни-гітлери здатні інфікувати свідомість кожної людини трутизною  «вільного вибору без вибору», «свободи слова без свободи», «незалежних медіа без незалежності»…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company