Про природні свята

По суті все дуже просто: йдеться про незамовлені свята. Їх приносить жива або нежива Природа, а часом і люди, бо вони теж бувають природні, у них є фантастично гарна й багата людська Природа. На жаль, у них є й неприродні властивості, але менше з ними, сьогодні свято.

Почну з села, бо саме воно є природним першоджерелом Українця. Жити селянинові завжди було важко. Робота на землі вимагала великої сили, витривалості, терпіння, знань, уміння, а ще й талану. Все це було – бо інакше не процвітало б як писанка Українське козацьке село. І все це формувало фізично досконалий і психічно врівноважений люд, якому не було потреби шукати розваг у горілці чи розпусті: земля відбирала всі сили й платила за це щедрим врожаєм та неперебутньою красою навколишнього світу. В тому світі, віддзеркалюючи його, розквітала й людська душа. Не треба було придумувати свят – кожна природна подія була водночас і буденною (бо щодня й щороку), і святковою (бо чудесна, незбагненна): скресає крига на річці, засівають поля, садять городи, корова привела телятко, прилетіли ластівки, толока, косовиця, огірки цвітуть і зав’язуються, смородина достигає, старші хлопці ловлять рибу в річці, жнива, яблука, баштан, гриби, одружується молодь, весілля, калита, привезли хуру дров у двір, тато зробив санки з груші, довгі зимові вечори з посиденьками, співами, оповідками, брехнями, жартами, залицяннями… Простий перелік подій, кожна з яких є звичним чудом для землероба і може скласти цілу езотеричну повість для міського дикуна, зайняв би невелику книжку. Землероб жив із своїм полем, садом, обійстям, як із своїм тілом, знав це все, як своє тіло, і відірвати його від тієї землі та переселити кудись чи забрати в солдати було гірше смерті, гірше четвертування; якщо витримував і переживав він такі трагедії, то тільки завдяки неймовірному природному здоров’ю, генетичному терпінню та простій природній вірі: погане минеться, і стане краще.

Звідти й походить моє розуміння свята. Воно, як бачите, дуже просте.

Чи дано свято, справжнє свято, сучасній людині? Дано, але не завжди вона його приймає, не завжди шанує. Дуже вже нелегко їй відступитися від загальноприйнятих «свят», таких як золоте весілля, день народження, Новий рік, Міжнародний жіночий день, Паска, день Шахтаря та багато-багато подібних; важко відступитися від незмінно безглуздої метушні, безглуздих закупівель і подарунків, безглуздих слів, безмірного поїдання й пиття з наступним санаторно-курортним лікуванням. Вся ця дикунська практика забирає безліч часу, сил, ресурсів – але спробуйте їй опиратися! Спробуйте прийняти гостей у день свого народження без алкогольних напоїв або запропонувати їм цікаву бесіду й гречану кашу з олією замість відбивних котлет чи заливної риби…

Разом із тим сучасні Українці практично нездатні вибратися добрим гуртом до лісу в останні дні Золотої осені й заспівати колискову деревам, що засинають на зиму; або пошанувати когось за гарно зроблену справу – пошанувати не пиятикою за рахунок шанованого, а справжньою оцінкою його справи, доброю спокійною розмовою, може й якимись витівками, іграми, спектаклями, піснями. Своєчасно сказати людині добре слово, прийти комусь на допомогу, просто щиро поговорити – хіба це не свято? Для більшості, тяжкої більшості – не свято, хіба що, в кращому разі, привід випити й закусити. Давно вже ніяке не свято ні весняний приліт птахів, ні перший грім, ні квітування садів, ні зустріч із давнім товаришем, ні добра риболовля чи збирання грибів.

Здавалось би, яке це все має значення. Має. Підіть до ріки в час льодолому, настройте душу на той вічний бунт молодої води, відчуйте той тривожний потік у собі, додайте й себе до всесвітнього пробудження – і ви почнете розуміти, що таке справжнє свято. А тепер уявіть, що ви це робите не наодинці з холодною, непривітною рікою, бо їй зовсім діла до вас немає, а великим святковим товариством, яке має ті самі почування… Не можете уявити? Я теж не можу. Я ніколи не мав досвіду природного святкування цілою громадою. Хіба що дитячою, коли від ранку до ночі ганяли м’яча (а водночас корови пасли), або коли бігали разом купатися, або коли взимку їздили з гори на санчатах. Ще в студентські роки траплялося щось подібне, та й то не в стінах інституту, а далеко від них, десь на збиранні колгоспних помідорів чи картоплі. У дорослих людей таких свят уже не буває. У них взагалі не буває свят, хоч вони й намагаються якомога частіше святкувати; але, кажу ж, то не свята, а празники = дні неробства. Та й ті отруєні нездоровим азартом споживання.

Втрачаючи відчуття природного свята, ми неминуче втрачаємо й відчуття зв’язку один з одним і з усім світом. Ми непомітно й надійно переходимо до хронічної самотності, для порятунку від якої понавидумували театрів, телевізорів, фейсбуків, азартних ігор, алкоголю, сексуальних розваг та інших наркотиків – а все даремно, не можуть ці штучні «свята» замінити природних, а інтенсифікація їх призводить лише до передчасної старості й дедалі глибшого страху смерті.

А ви кажете – яка різниця.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company