Професор Микола ЛИТВИН: «На жаль, наші чиновники не знають нашої історії»

Мапи минувшини. Колишніх, вже неіснуючих королівств, імперій, республік. Наскільки точними є дані, зафіксовані у топонімах, гідронімах, хто з ким межував, воював, укладав угоди й унії? Історична картографія може миттєво і наочно подати інформацію, для опанування якої в інший спосіб доведеться переглядати силу-силенну грубезних фоліантів, копирсатися в архівах і бібліотеках, а в наш час – ще й перелопачувати гігабайти у тенетах світового всемережжя. Про це подумалося, вкотре розглядаючи експозицію Музею Української революції 1917 – 1921 років: там презентували тільки-но видану карту Західноукраїнської Народної Республіки.

– Наші відвідувачі як і ми, співробітники музею, люблять карти, і якщо пройдетеся залом – побачите дуже багато мап, – веде мову директор музею Олександр Кучерук. – Знайомство з експозицією завжди починаємо з великої карти Степана Рудницького, на якій України ще немає – є якісь землі, річки… А вже оця карта, засвідчивши цикл державотворення, окреслює державні кордони. Поруч – етнографічна карта розселення українців, видана 1918 року. Як бачите, етнічні землі українства помітно виходять за межі кордонів тодішньої Української держави. Є карта Першої світової війни, є доволі цікава карта залізниці України, видана у Москві 1918 року, і на ній уже не «Юго-Западный край», а Україна.

– Проте наша залізниця ще й досі, на третьому десятку незалежності, зветься Південно-Західною, Харкові – Південною…

– А в добу УНР їх перейменували: була Київська, Дніпровська залізниці. Є цікава невеличка карта 1919 року – дипломатична. Це вкладка у славнозвісний французький довідник «Larussie», і в тому довіднику України не було. Один наш чоловік зробив дві сторінки про Україну: написав «стор. 555а і стор. 556а» і поширив її. Вона була точнісінько такою, як в самій «Larussie»! І «Larussie» подав на цього чоловіка в суд: мовляв, це фальсифікація, вони такого не друкували. Загалом у добу УНР однією з форм популяризації української ідеї стали поштівки, зокрема з картами України. Там були фантастичні, здебільшого декларовані, кордони, але це був інструмент пропаганди, система ознайомлення широкого загалу з українською ідеєю.

*   *   *

ТОВ «Українська Картографічна Група» продовжує серію видань, присвячених подіям Української революції 1917–1921 років. Третя карта серії – «Західно-Українська Народна Республіка» – висвітлює боротьбу за становлення української державності на територіях Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, які до Першої світової війни входили до складу Австро-Угорщини.

– Приємно знову проводити презентацію у цьому історичному приміщенні, – зізнався доктор географічних наук професор Ростислав Сосса. – Перед тим в рамках проекту світ побачили карти «Українська Центральна Рада» та «Українська держава (Гетьманат)». Праця над цими трьома картами згуртувала колектив однодумців – істориків та картографів.

У цьому виданні –  основна та вісім додаткових карт, численні оригінальні ілюстрації (серед них тогочасні українські гроші та поштові марки) та багата текстова інформація.

– Ми живемо у час, коли політика історизується, а історія політизується, – наголошує керівник Центру дослідження українсько-польських відносин Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ доктор історичних наук професор Микола Литвин. – Тому історик повинен бути надзвичайно  відповідальним. На жаль, наші чиновники не знають нашої історії. Дуже часто з високих трибун чуємо, що ми «живемо у молодій державі, якій 27 років». Нам соромно за наших чиновників. Нашій державі щонайменше тисячу років! Нещодавно зареєстрована група істориків, юристів подала пропозицію нашим законодавцям, і можливо, вже цього року відзначатимемо 1180-ліття нашої держави, бо у хроніках, які збігають французькі монастирі, Русь вперше згадується саме 1180 років тому. Зазвичай ми згадуємо свої поразки, а це неправильно – треба навпаки: передовсім відзначати перемоги, бо лише на перемогах здобуваємо силу оптимізму. Так роблять поляки, росіяни, інші народи. І ці карти мають доносити певну наснагу, вони засвідчують – ми мали різні форми державності, мали свої уряди, адміністрації, військовиків, армії, мали свої традиції. Добре, що з’явилися ці карти про початок Української революції, про Гетьманську державу… Побачила світ карта ЗУНР, готуються наступні видання. Певен: з’явиться історичний «Атлас Української революції».

За словами професора Литвина, карта ЗУНР чи не вперше виготовлена професійно, в кольорі. За найсучаснішими вимогами не лише історичної, а й картографічної та географічної наук.

– Тут, для прикладу, вперше картографовано Львів листопада 1918-го, події в Станіславові та в Тернополі, в інших тимчасових столицях, – наголосив Микола Литвин. – Матеріали так ще не узагальнювалися, і сподіваюся, це зацікавить широкий загал. Є тут і деякі документи. Ми свідомо опублікували один документ українською, польською і єврейською мовами, – щоб знали, що в ЗУНР не утискали національні меншини, а шанували їх і закликали до Української Національної Ради, революційного парламенту республіки. Державною мовою ЗУНР була українська, а офіційними мовами –  польська і єврейська. Тобто, службовець мав скласти присягу і володіти не лише українською, а й польською і єврейською. Вимоги до службовців були дуже високими. І то не тільки до чиновників, а й до вчителів, яким платили добрі зарплати. Держава також виплачувала зарплати священикам, бо чиновник хотів духовної підтримки. Звичайно, ЗУНР вдалося не все. Не змогли подолати інфляцію, були випадки корупції, не побороли ліворадикальний рух. Відомо, що на початку 1919 року на гроші Кремля виникла Комуністична партія Східної Галичини – частково зі стрільців Червоної Української Галицької Армії. Я неодноразово досліджував різні кремлівські документи міжвоєнної доби: Москва безперервно надсилала на Галичину великі кошти: в доларах чи діамантах. Це тривало з 1919-го і до 1938-го, поки діяла Компартія Західної України.

Найбільшим надбанням картографічного проекту Микола Литвин вважає карту подій у Львові під час українсько-польського протистояння 1 – 21 листопада 1918 року.

– Фронт проходив центром Львова, між нинішнім університетом та Бібліотекою імені Стефаника. З одного боку –  поляки обстрілювали українські храми, а з іншого – українці обстрілювали і іноді потрапляли у польські духовні об’єкти. Правда була в тому, що поляки нищили бюсти, пам’ятники Шевченку, а українці руйнували пам’ятники Словацькому і Яну Казимиру. Це правда, і це зафіксовано у документах. Ішов певний переговорний процес, але війна, на жаль, ділила й соціум. Відомий факт, що духовним покровителем ЗУНР був член Національної Ради митрополит Андрей, а його рідний брат Станіслав Шептицький у листопаді 1918 року став начальником штабу Війська Польського і готував операцію взяття Львова. Правда й те, що Антанта не повірила ЗУНР, а зробила ставку на національну сконсолідовану Польщу. Вважала, що лише вона зможе перешкодити більшовизму, який рвався до Варшави, Берліна і навіть Парижа. На жаль, українці не були так сконсолідовані. В Парижі лякались, що є якась Донецько-Криворізька, Західноукраїнська республіки, якась Таврида, і це справді їх тривожило. На цьому тлі в очах Паризької конференції Польська держава мала вигляд більш-менш сконсолідованої. Як на мене, в цій карті мало б бути менше тексту, хоча, з іншого боку, вона є освітньо-інформаційною. Бо тут є розповіді про столиці, лідерів, про окремі військові формування, про дипломатію ЗУНР, про сусідів. Радий, що наступні видання з’єднають у велику карту про Українську революцію.

– У глобальному вимірі, картографія завжди відгукується на потреби суспільства, – додав Ростислав Сосса. – Іноді ми картографію недооцінюємо. Епоха великих географічних відкриттів стимулювала картографування світу. На зламі XVIII-XIXстоліть тактика бойових дій вимагала метричних карт місцевості. Так розвивалася військова топографія, топографічна картографія. З кінця XIX століття польська географічна та історична науки мали основний тренд розвитку – працювати на відновлення польської державності. По завершенню Першої світової війни значну роль в переговорах з делімітації кордонів, зокрема, під час Паризької конференції, відіграли картографічні матеріали польського професора Еугеніуша Ромера. В Україні ж історична картографія почала розвиватися з другої половини 1990-х років. З першої серії шкільних атласів, які розробив Юрій Лоза. Ми були здивовані, коли на форумі видавців підходили прості люди і казали, що в школі того не вчили, що вони прагнуть нових історичних знань. І купували наші карти. Ми називаємо такий тип карт «Історична карта просвітницького спрямування». Всі три карти, видані за проектом, однотипні. Вони містять офіційну хроніку, офіційно-історичну довідку, основну карту, карти міст. Так ми комплексно відображаємо ту епоху. Сьогодні сухий картографічний матеріал цікавий найперше вузьким спеціалістам. Тому для популяризації нашої продукції поєднуємо три складові: картографію, текстовий та ілюстративний матеріали. Це нині світовий тренд – подавати карту разом з текстом та ілюстраціями.

Незабаром світ побачить четверта карта серії, присвячена періоду Директорії. У найближчих планах творчої групи ТОВ «Українська Картографічна Група» – підготувати й видати історичну мапу «Українські січові стрільці». Як зазначають співкерівники проекту Ростислав Сосса та Микола Литвин, прямого стосунку до Української революції вона не має, але її тематика перегукується – як предтеча революційних подій.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company