При холоді прірви…

Буду відвертим я й сам не дуже відчув наслідків запровадження нового Українського правопису, допоки мене не почали виправляти у редакції «Грінченко-інформу». І очі мої нарешті відкрились: ось воно! Є! Точно ж, є! Є наш, власний, рідний, український! Так, усе ще зі слідами сумнозвісної «язиковой общности», зокрема у відтворенні українською російських імен, та все ж істотно ближчий до суто української традиції. І стало тепло на душі.

Та щойно русифікований мозок почав звикати до нових правил, а патріотична душа розкрилюватися, – на тобі, все повернули назад. Наче залізом по склу. Отаке відчуття пережив, коли дізнався, що Київський окрсуд відмінив постанову Кабміну про схвалення нового Українського правопису. Схоже, з таким точно суддівським успіхом можна тепер повернути і старий український радянський прапор? Чи гімн «Живи, Україно, прекрасна і сильна, в Радянськім Союзі ти щастя знайшла»? І нарешті – сумнозвісну «мову міжнаціонального спілкування»? Точніше – «язык». Загнавши українську, як пів століття тому, на маргінес.

А без державної мови держава – лише територія. Лише географія: поля, гори, річки, ліси…

Страшно. Страшно, що не чути обурення громадянського суспільства. Що повзуча реакція смачно живиться байдужістю тих, кому «какаяразніца».

Так і живемо. При холоді невідступної прірви…

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company