«Радосинь», осяяна «Плеядою»

Хор – це не тоді, коли багато,
а коли переконливо.
Не за владним помахом палички,
а за власним горінням.
Хор – це не обов’язково голосно,
зате без найменшої фальші.
(Сергій Цушко, учасник літоб’єднання «Радосинь»)

У перший рік Незалежності поет і перекладач Дмитро Чередниченко вирішив відновити  започатковану письменником-мовознавцем і літературним педагогом,  Шевченківським лауреатом Дмитром Білоусом творчу майстерню. Ще зовсім молодим з друзями-початківцями відвідував її при видавництві «Молодь».

Свою ж літстудію спершу організував при Інституті підвищення кваліфікації вчителів імені Бориса Грінченка. На той літературний вогник  зліталися автори-початківці Києва та Київщини, а згодом – з різних куточків країни. Нині учасники літературного об’єднання «Радосинь» гуртуються у Національній спілці письменників України. Хтось доїжджає електричками чи маршрутками, хтось надсилає свій доробок поштою.

На творчих сходинах і початківці, і вже повноправні члени НСПУ читають вірші чи прозу, разом аналізують, обговорюють, вказують на помилки, радять. Так колективно обговорюючи, готують у світ творчі доробки. І постійно публікують  у періодиці,  різних альманахах, антологіях, збірниках. На рахунку літстудійців – сотні авторських книжок, відредагованих і проілюстрованих друзями з «Радосині».

Спершу книжки своїх вихованців редагував Дмитро Чередниченко –  «радосинський батько», як зазвичай називають його підопічні. Згодом до цієї справи долучилися і його учні. Один час мали друкований вісник «Радосинь», який укладала Наталка Позняк, потім дітище підхопив незабутній фізик і лірик Роман Голіней. Пишу незабутній, бо його немає серед нас, як немає Лідії Новикової, яка десять років незмінною головувала на творчій раді, Петра Короля, Володимира Кузьмича, Євгена Дорошкевича, Нонни Теплоухової,  Мирослави Біндас,  Василя Березового, Олекси Радимира, Юрія Ряста, Івана Складаного….

Сьогодні нашу творчу світлицю облаштовують і наповнюють люди різних професій та уподобань.  Надія Чорноморець – фізик,  Сергій Цушко – учасник легендарної хорової капели Київської політехніки  та хору «Чумаки». Взагалі, музики, композитори і співаки, як і художники – то найчисельніша ланка «радосинців». Наприклад, співачка, професор-музикознавець Валентина Антонюк, колишній соліст ансамблю пісні й танцю «Батир» Володимир Бондаренко,  педагоги і композитори Юрій Бабенко та Віктор Лузан, кобзар Степан Щербак,  художники Євген Верхгадський,  Борис Дегтярьов, Борис Кононенко (Бі Гуко), Катерина Міщук, автор прекрасних українських гобеленів і поетичних портретів Тараса Шевченка Адлер Королів.

«Радосинці» – учасники  найпрестижніших конкурсів і фестивалів, відзначені літературними преміями і  почесними званнями.  Тележурналіст Дмитро Лазуткін, автор текстів пісень гурту «Козак систем», став «королем поетів».  Згадаю хоча б пісню на його слова про загиблих захисників, які з неба летять до нас «нерозкритими парашутами». Іван Донич та Григорій Соломончук  удостоєні титулів «живий класик» з довічним членством у Партії любителів гумору.

Загалом за чверть століття майже сотню «радосинців» прийнято до Національної спілки письменників України. Контекст сучасної української літератури сьогодні активно творять  авторка  оригінальних поетичних та прозових книжок і багатьох перекладів Євгенія Кононенко, науковець і педагог Анатолій Криловець, кураторка дитячої літературної премії «Волохатий олівець» Олеся Мамчич, художниця, перекладач, поетеса Оляна Рута, вчений-етнолог і поетеса Оксана Шалак, лауреат  літературної премії імені Наталі Забіли Валентина Бондаренко , вчений-китаїст, поетеса, художниця, перекладач Ярослава Шекера…

Літоб’єднання «Радосинь» багато в чому нагадує мені, вченому-літературознавцеві, інший творчий гурт «Плеяда», створений колись Лесею Українкою, її матір’ю, письменницею Оленою Пчілкою, братом Михайлом та сестрою Ольгою і цілим сузір’ям письменників кінця XIX століття, аристократів духу Людмилою, Михайлом та Оксаною Старицькими, Максимом Славинським, Михайлом Грушевським, Євгеном Тимченком, Іваном Стешенком і багатьма іншими. Маємо зразок справжньої «тяглості» культури – за влучним виразом Євгена Маланюка. Завдання й творчі проекти нинішнього гурту теж   спрямовані на розквіт і утвердження української мови,  національної культури і державності, плекання гідних і талановитих сучасників. І якщо назву «Плеяда» тодішнім геніальним митцям і національним подвижникам подарувало небесне сузір’я, то «радосинці» своєю назвою посвідчують суголосність із древніми киянами. Так наші далекі предки називали заміське княже обійстя, що було десь на нинішній Троєщині. Але сьогодні «Радосинь» – це не княжі палати, а духовний мистецький замок, оздоблений талановитими українцями: там раді кожному.

Нам виповнилося двадцять п’ять років, та ми розуміємо: це лише початок. Нас чекають нові творчі сходинки, а читачів – зустрічі зі знаковими доробками улюблених авторів.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company