Квітневий суботній ранок ожив першим промінням: блимнувши у вікно, лилося золотавим сонячним дощем, сіяло медовими краплями. Будильник весело дзеленькав, сповіщаючи про день, сповнений мистецтвом.

Вийшла на вулицю. Юне листя перешіптувалося з живим смарагдовим килимом землі. До цієї розмови приєдналися птахи. Ні, не приєдналися! Вони перервали її на півслові, налаштували на свою ноту, яку завзято несли до неба.

Під такий акомпонемент дорога вихилялася, як юнка у запальному танці, струменіла, підганяючи мене. І я летіла мов на крилах. У не залюдненому коридорі університету відлуння підборів пирскало по кутках, дряпалося на стіни, билося у вікна.

І раптом… Пахощі кави. Це саме те, чого бракувало до цього дивовижного ранку. Але не кава, а краса кликала мене нагально.

… Стіни  рясно завішано світлинами у рамках. А на тих фото – справжнісіньке мистецтво книговидання.

Ігор ЖЕНЧЕНКО, старший викладач кафедри видавничої справи Інституту журналістики столичного Грінченкового університету, директор видавництва «Жнець», член Національної спілки художників України, – творець цього дива.  

– Ігорю Вікторовичу, кажуть, що митці завжди незадоволені собою, своєю працею. А ви маєте роботу, якою пишаєтеся?

–  Маю. Ось, «Ляльки Чорнобиля». Книжку оформлено в темних кольорах. Частину ляльки приховано тінню. Це і чарує, і лякає…

– Є різниця між оформленням наукової та художньої книги?

– Безперечно, це зовсім різні підходи. Особисто я люблю залишати оформлення художньої літератури на «десерт».

– З чим у Вас асоціюється книжка?

– З дитинством. Часто брав до школи книжки і читав на колінах.

– Ваші улюблені автори?

– Діккенс та Лондон. Вже й не знаю, чому саме вони мені «найрідніші». Певно, вважаю саме їх найвдатнішими словесними будівничими, котрі «намурували» цілі палаци історій і поселили в них своїх персонажів.