Що може змусити вічно сонного студента прокинутись о 5-тій годині ранку, ще й рушити в інший кінець міста –  маршруткою, з двома пересадками? Правильно! Ранкова вистава в міському драматичному театрі «Браво» від театру абсурду… «Воробушек».

Тільки-но уявіть: темний осінній світанок, легкий прохолодний вітерець, але біля входу до театру вже юрмляться люди, попиваючи гарячу каву і радісно перекидаючись фразами.  Очікують.

Якщо все ще переконані, що театральне видовище о 7-мій ранку можливе лише в паралельному світі, ви дуже помиляєтесь. Адже для незалежної комік-групи  молодих та амбіційних хлопців із Харкова, які тричі брали участь в проєкті «Ліга сміху», це вже не перша вистава із повним солд-аутом.

На початку листопада «Воробушек» знову приїхав до Києва, щоб укотре довести поціновувачам театрального мистецтва користь ранкової зарядки не лише для тіла, а й для мозку.

Привезли виставу без авторства, з назвою «Сутреца». Бадьорий комедійний детектив, присмачений тонким гумором, –  спогад про недавні події у світі та в Україні.

Дія починається з приглушених голосів десь поза лаштунками: «Чи ви впевнені, що зараз не спите? Як ви можете знати, що зараз ранок, якщо не бачите сонця? Можливо, це все нереально…»

Глядачі затихають, уважно прислуховуючись. За мить зала вибухає оплесками. А тимчасом на сцені двоє детективів розплутують таємниці чергового вбивства. Діалогом, у якому перші 10 хвилин нема і натяку на дію.  Тільки й чуємо рефрен фрази про те, що «щось відбулося».  Спершу це дивує, потім смішить і знову дивує – насправді саме такі враження залишаються про виставу загалом. Харківський театр абсурду і не приховує: п’єсу скомпоновано «з прицілом» на все ще сонного глядача. А отже збудити його  підсвідомість, здивувати такою незвичайною драматургічною фабулою буде простіше.

Чудова акторська гра Василя Байдака, Олександра Сердюка, Олега Свища, В’ячеслава Кедра, Юрія Тарана, а також приємні саундтреки і відомі музичні композиції в живому виконанні справді розчумали всіх.

До речі, живими учасниками детективу стали глядачі, адже вистава інтерактивна, тож актори «ішли в зал»: ходили  поміж рядами у пошуках «справжнього вбивці».

За півтори години театрального бадьору глядачі, нагородивши артистів заслуженими оваціями, уже розбігалися хто куди: хтось на роботу, хтось на навчання, а хтось додивлятися барвисті сни.

Що не кажіть, а ранкова вистава – справжня  театральна «родзинка». Втім чи будуть у цієї новації  масові послідовники? Сумніваюся. Хоча для цього й театр, аби і сіяти сумніви, і розвіювати їх.