Реалії футбольні…

Під завісу травня українська столиця приймала фінали найпрестижніших футбольних турнірів континентів – чоловічої і жіночої Ліги чемпіонів. Спостерігаючи, як майстерно розпоряджаються шкіряною кулею справжні чаклуни «гри мільйонів», як вирують пристрастями заповнені вщерть стадіони «Олімпійський», «Динамо» і, звісно ж, фан-зони, подумалося: можемо організувати та масштабно й красиво провести справжнє дійство. Світовий футбол як явище все ясніше ототожнюється з такими поняттями як «бізнес-машина» або «золота жила»… І не дивно, враховуючи фінансові потоки, які проходять через клуби та й через гравців. А що ж у нас?

На тлі сьогочасних політико-економічних проблем український спорт переживає не кращі часи. Не можна сказати, що в нас і раніше у цій царині все було ідеально, але нинішній спад явно викликає тривогу… Футбол, як найпопулярніший вид спорту, не є винятком.

Навіть тоді, коли олігархи витрачали на нього десятки мільйонів доларів, кращі вітчизняні клуби та національна збірна зазвичай не тріумфували на міжнародній арені. Звісно, приємні винятки були: коли команди відносно вдало виступали в Кубку УЄФА/Лізі Європи… Приміром, «Шахтар» 2009 року завоював Кубок УЄФА. Хто пам’ятає харківський «Металіст» зразка 2009-2012 років: тоді в Україні справді з’явилася команда рівня єврокубків.

Не вдаючись до подробиць, констатуємо: рівень української Прем’єр-ліги знизився. Чого варте зменшення кількості клубних учасників у чемпіонаті – з 16-ти до нинішніх 12-ти. А втрата команд? Згадаймо харківський «Металіст», «Дніпро», донецький «Металург», «Таврію», «Кривбас»… Ще років п’ять тому вони дарували своїм прихильникам класний перспективний футбол… Про драматичні перипетії розформування, розпаду, зникнення українських клубів можна писати окреме дослідження, а то й гостросюжетний роман…

Стосовно футболістів. Доволі поширена думка, що для прогресу українських гравців їм потрібно приставати на пропозиції європейських клубів і там, у потужних чемпіонатах, набиратися досвіду. Звісно, це дуже добрі умови для професійного зростання футболіста. Так, жорстка конкуренція, так, проблеми адаптації, але це реалії професійного спорту. Часто менталітет стає на заваді нашим спортсменам закордоном: звільнивши тут комфортне місце у стартовому складі дехто з них просто не готові морально бути там «ніким», коли доводиться відвойовувати «свої» хвилини на полі у конкурентній боротьбі.

Чи звертали увагу, що на міжнародних турнірах часто виступають досить вдало саме наші юнацькі та молодіжні національні збірні команди? На цьому  етапі за потенціалом вони нічим не поступаються збірним інших країн. То що ж відбувається з часом? Нічого особливого: коли вони, 18-ти-19-тирічні, потрапляють у професійний дорослий спорт, їхній фаховий розвиток зазвичай гальмується або зупиняється. А в інших країнах з цим усе практично навпаки. Різні рівні чемпіонатів – у нас і в них. Чого бракує нам? Команд у вищій лізі, спортивної інфраструктури, висококваліфікованих легіонерів.

Хтось дотримується думки, що якраз легіонери і заважають розвивати свою молодь. У цьому є певний резон, але… Щиро кажучи без залучення сильних гравців з інших країн ми не зможемо підняти фахову планку національного футбольного чемпіонату.

З легкої подачі агентів, представників клубів, експертів та решти зацікавлених, у медіа регулярно з’являлася інформація, що ту чи іншу нашу зірку чи навіть «зірочку» вподобав європейський клуб. Часто такі медійні історії закінчувалися для кандидата підписанням нового контракту із «рідним» українським клубом –  на вигідніших умовах. До Європи переїжджають одиниці, але лише одинаки досягають там пристойного результату.

Нині вітчизняний футбол таки збіднів на гроші, зате двері у світ європейського футболу для українських гравців відчиняються ширше. Хоча, як не дивно, гучних трансферів (за винятком одного-двох провідних гравців, про переходи яких чутки ходили роками) не було, немає та й не передбачається. Наші футболісти зазвичай пристають на пропозиції посередніх клубів, учасників не найсильніших чемпіонатів. Дехто, звісно, грає у топових чемпіонатах, але не на провідних ролях у своїх командах.

Тож розрахунок на те, що вітчизняні футболісти набиратимуться досвіду в Європі, стрімко там прогресуватимуть і це допоможе покращити гру та результати національної збірної, наразі не справдився. Та й того потенціалу, за рахунок якого в майбутньому зможемо стати провідною футбольною країною, поки що не видно.

Нині багато факторів так чи інакше впливають на улюблену гру мільйонів. Згадаймо чемпіонат Європи 2016 року. Подібні турніри цікаві тим, що якась «темна конячка» може всіх зненацька здивувати. Такою командою на останньому Євро стала збірна Ісландії. Їй бракувало техніки, тактики, висококласних гравців, – зате які морально-вольові якості гравців!

Суть «футбольного устрою» Ісландії: хлопчик фактично від народження – у центрі уваги футбольних функціонерів, вноситься до електронної бази даних. А коли досягає певного віку, його запрошують до спортивної школи на перегляд і відбір. А в нас? Прилаштувати кудись дитину практично неможливо, бо зазвичай нікуди. Дитячо-юнацький футбол – на задвірках, спортивна інфраструктура повільно, але впевнено руйнується. Навіть у багатьох професійних клубах. І ми при цьому дивуємося, що наші зірки не прогресують.

Розв’язати цю болючу проблему могла б спеціальна державна програма розвитку футболу. Але як зацікавити державних мужів її розробити та ухвалити?

Фінансування клубів – окрема тема. Так склалося, що більшість команд виживає на дотаціях. І через брак коштів мимовільно понижуються в класі чи й просто зникають з футбольної мапи країни.

За рахунок чого виживають більшість європейських клубів? Якщо не брати до уваги футбольних велетів, фінансованих  грошовитими шейхами, китайськими спонсорами чи «начальниками Чукотки», переважна решта бере кредити, заробляє, передаючи права на футбольні трансляції, «робить бізнес» на вболівальниках, за яких бореться. Це не лише продаж квитків, а й атрибутики, пива та сосисок на стадіоні, під час ігор. Цим клуби живуть. А у нас? Порожні трибуни під час матчів Української Прем’єр-ліги. Скажете, у вітчизняного вболівальника низька купівельна спроможність? Так, з «кревними» нині не дуже. Але ж аншлаги в кінотеатрах, на фестивалях – не дивина, та й у кафе та ресторанах часто ніде сісти…

Коли клуби навчаться заробляти, надаватимуть якісний продукт, коли нарешті з’являться сильні футболісти і команди, отоді буде попит і на український футбол.

Є над чим поміркувати…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company