Рекет звичайний. Державний

У Міністерстві юстиції загорілося. Тліло з кінця серпня, коли ЗМІ підкинули інформацію про зарплати деяких працівників Державної виконавчої служби. Бо ж ці достойники саме жнивували. Не на полях – у рідних кабінетах. Косили і громадили – аж чуприни пріли. 

Місячний урожай  –  по одному, по два, а то й чотири мільйони гривень. Найкраще вродило у  головного держвиконавця відділу примусового виконання рішень Івана Нещадима – 8 млн. 862 тис. 19 грн, написала «Народна правда». Понад триста сорок тисяч доларів – майже річна зарплата американського президента!  Ох, не в тій країні і не тим працює Дональд Трамп.

Минулого року Державну виконавчу службу реформували. Чим більше чиновник стягує в бюджет, тим  більше отримує. Начебто логічно. Але то практика бізнесу, а  на державній службі, чиновник, як відомо, отримує заробітну плату, премії, соціальні гарантії. Але то такий собі звичайний, загальностатистичний держслужбовець. А в державних виконавцях, всі ж знають, – люди з іншого тіста. Відбірного, коровайного. Тому й  додали їм ще десять відсотків «від намолоту». Які преображалися отими мільйонними зарплатами.

Непорядок, вирішили на Кабміні  та одним махом обтяли цю лафу. Полум’я  скандалу кинувся гасити заступник Міністра юстиції з питань євроінтеграції. На пропозицію  Сергія Петухова,  граничний розмір виплат за завершення одного провадження встановили вже на рівні 2% від повернутого боргу, але не більше 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Себто – 308 тисяч гривень.

Наче загасили пожежу, а воно все одно пече. Шкварчить знизу, а кипить  аж  у головах – від урядовців до простих обивателів. А й справді, чому тих прожиткових мінімумів – 200, а не 20 чи не 120? І чого 2 відсотки, а не 5? А чому б ці кошти не спрямувати на пенітенціарну систему? Одночасно із зарплатним скандалом у Міністерстві юстиції, якому держвиконавці підпорядковані, вибухнув інший, спричинений тортурами і нелюдським утриманням ув’язнених в Одеському СІЗО. «Так немає грошей!», –  виправдовуються міністерські. Ясна річ, з таким зарплатно-бюджетним жонглюванням їх і не буде.

Маємо невеселий прецедент. Якось на засіданні уряду Прем’єр-міністр Володимир Гройсман хвалився, що завдяки закупівлі ліків через міжнародні організації  лише на вакцинах  країна зекономила  торік 17 млн. дол. Чому ж держава не платить  очільниці МОЗ Уляні Супрун чи комусь із тамтешніх чиновників такі ж 2 відсотки? Хіба це справедливо, що винагороду мають лише вибранці одного департаменту Мінюсту? А як же податківці, які знаходять борги?  А судді, які ухвалюють рішення? Чи слідчі з прокурорами?  Де їхні відсотки? Будьте певні, скоро ми почуємо голоси на захист  прав на винагороду і цих знедолених працівників.

Міністр  юстиції Павло Петренко заявив в ефірі телеканалу «112», що останніми роками в Україні був найнижчий показник з виконання судових рішень про стягнення бюджетних боргів – всього  5-8% . Тому, за його словами, в рамках реформування судової системи, державних виконавців вирішили стимулювати. Тобто, раніше вони працювали, як мокре горить. І замість того, щоб таких роботяг просто попросити на вихід, їх вирішили збуджувати відсотками.  Щоб, як пояснив міністр, «вони не бігали і не ховали по кишенях хабарі». Отак: те, що раніше було хабарем, тепер стало заохоченням! Реформа!

Звісно, після такого стимулу кількість виконаних судових рішень збільшилась утричі: з 5-8%, до 15-20%. Скільки ж мільярдів треба порозпихати по чиновницьких кишенях, щоб вийти хоча б на середньоєвропейський рівень – 50-70%?

«Боржнику повідомляється, що він може добровільно виконати рішення суду. Якщо не буде сплачувати добровільно, тоді до суми боргу нараховується додатково ще 10%. 2% із цієї суми йде тому виконавцю, який виконав необхідні дії по стягненню боргу», – наголошує урядовець. Якщо це суть реформи, то що тоді рекет? Той-таки  вже згадуваний Іван Нещадим стягував борг з державного підприємства «Первомайськвугілля». Сума стягнення з урахуванням виконавчого збору склала майже 420 млн. грн. Державний чиновник «вибивав» борг з державного ж підприємства, а отримав, як топ-менеджер комерційної птахофабрики, де налагодив виробництво золотих яєць!

Або. Три шахти  цього ж об’єднання опинилися на окупованій території і на двох з них припинили видобуток. Тепер підземна вода затоплює не лише їх, а й шахти на території підконтрольній Україні. Через  те «Золоту» вимушено перетворили на підземний накопичувач шахтних вод. За словами в.о. генерального директора Бориса Перепелиці, підтоплення загрожує іншим  вугільним підприємствам. Для проведення необхідних робіт достатньо 54 мільйони гривень. Трохи більше від тих 10%, накладених Мінюстом на об’єднання у вигляді примусового стягнення.  Бойовики затоплюють копальні водою, а наші чиновники  топлять їх фінансово!

У «Первомайськвугіллі» 80% аварій трапляються через зношеність  обладнання. Триста мільйонів  загалом потрібно об’єднанню на закупівлю техніки, матеріалів, на підготовку нових гірничих виробок. Де взяти кошти? Борис Перепелиця каже, що звертався до облдержадміністрації,  уряду,  навіть до ОБСЄ з ООНом. Та, схоже, треба стукати у двері Мінюсту? Може б держвиконавці проінвестували ці кошти зі своєї непосильно заробленої виручки?

Система оплати праці в державі розбалансована і незрозуміла. Міністр соціальної політики  Андрій Рева  очікує середню заробітну плату на рівні 11 тисяч гривень. Уже в 2021 році! А поки що маємо трохи більше семи тисяч гривень. Середня зарплата в Україні, за доларовим еквівалентом,  на 10% менша, ніж у Молдові,  на 150%  менша, ніж у Росії, на 300%  менша, ніж у Польщі. У 8 разів більше отримують німці і в 20 разів – данці.   

Слава Богу, що хоч наші чиновні обранці заробляють, як світові топ-менеджери. Ми за них дуже раді. Має ж хоч до когось з наших норовиста Фортуна личком повернутися!

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company