Рет-лук, хот-род, стенс, лоурайдер, або Історія одного хобі

Хтось тяжіє до минулого, хтось – до майбутнього. Істина «Все нове – це добре забуте старе» загальновідома. Вона або палко підтримується, або змушує критично запитати: як взагалі «оце старе» може подобатися? Як країна пострадянського простору маємо унікальну спадщину. В усьому. Втім, облишмо спадок політичних ідей, переконань, хоча вони рішуче впливали на всі інші сфери життя тогочасної людини – на мистецтво повсякдення, побут. Архітектура, дизайн, одяг, автомобіль – це те, на що глянувши хоч раз, можна вловити епоху.

Нинішнє покоління цікавиться радянським модернізмом. І не лише в архітектурі. Михайло Пономаренко – один з них. Третьокурсник архітектурного факультету одного зі столичних вишів на дозвіллі відроджує історію. Запитаєте, як це може робити дев’ятнадцятирічний хлопець? А дуже просто: улюбленим хобі. Захоплення Михайла – автомобілі, найперше – дітища радянського автопрому.

– Час певного самоусвідомлення, коли стали формуватися інтереси, почався десь з років чотирьох чи й раніше, – пригадує Михайло. – Мені завжди подобалися іграшкові машинки, постійно розглядав їх, просив купити. У свої п’ять років знав усі марки машин. Потім почав їх малювати. Коли тато порався біля авто, завжди намагався бути поруч, мене це захоплювало. З кожним роком заглиблювався в автомобільну тему, дивився освітні відео, переглядав фотографії, все більше малював, читав і перечитував усі друковані новини про випуск нових моделей. Це надзвичайна тема, історія, субкультура. В автомобільному світі дуже багато субкультур: рет-лук, хот-род, стенс, лоурайдер, інші напрями тюнінгу.

– Кажеш, сам прийшов до цього захоплення?

– Абсолютно! Ніхто не нав’язував, просто мені це подобається і я присвячую авто увесь вільний час. Особливо відтоді, коли купив автомобіль радянського виробництва – «Волгу» ГАЗ-24 1984 року випуску. Постійно думаю, що можна з нею зробити, підправити, поліпшити. Що зламається незабаром, а що ще послужить. Навіть малював скетчі «Волги» з різним фарбуванням, пінстрайпінгом…

– ???

– Пінстрайпінг – це така техніка малювання. Вона дозволяє за допомогою тонких прямих і закручених ліній створювати різні геометричні візерунки. Наноситься пензлем прямо на автомобіль, без трафарету. Це більше популярно в хот-роді, – відгалуженні американської автомобільної кастом-культури.

– А коли захопився моделюванням автомобілів?

– Точно з тринадцяти років. Тоді на мій день народження мені подарували модель для склеювання. Це був Ford Mustang масштабом 1:24, саме той, з яким і нині працюю. Це називається масштабний моделізм. Неймовірна сфера світу захоплень. З цього можна і варто здобувати професійну освіту. Там сила-силенна тонкощів, нюансів. Процес надзвичайно близький до реального. Спочатку не дуже відповідально ставився до цієї справи, фарбував моделі звичайним художнім акрилом або просто балончиком з аерозольною фарбою. Виходило, м’яко кажучи, не вельми добре. Шукав нові моделі, витрачав на це всі свої гроші, поліпшував навички, адже чим більше робиш – тим краще виходить. У соцмережах знайшов однодумців, радився з ними, обговорювали всі тонкощі. Згодом потрапив на виставку, а там познайомився з багатьма моделістами. Так долучився до невеликого клубу стендового моделізму.

– А чому обрав саме «Волгу»?

– Мені завжди подобалася ця машина. Пам’ятаю, в 2015 році наш клуб моделістів запросили на фестиваль «Old Car Land». Це виставка ретро-автомобілів – від 1915 до 2000 року випуску. Там побачив «двадцятьчетвірку» у сірому кольорі. Власник машини запропонував посидіти на водійському сидінні, і мене щось «зачепило». Відтоді почали зароджуватися нові ідеї, більше цікавився цим авто. Минуло два-три роки, але думка про купування цього авта не давала спокою. Тоді ж побував на зустрічі київського клубу цікавих автомобілів «Drop Mode». Вони щоп’ятниці збираються теплої пори року навпроти Червоного корпусу Київського національного університету. Між машинами помітив «Волгу». Власником виявився мій одноліток. І ця машина у нього з’явилася, коли йому було ще шістнадцять. Мене це зачепило. Зрозумів, що таке придбання цілком реальне.

– І довго його шукав?

– Довгенько. Купив її наприкінці весни, а затявся пошуками ще з осені: щодня після занять на всіх сайтах переглядав оголошення про продаж. Знав буквально кожну «Волгу», яка продавалася в Україні.

– Що відчув, коли нарешті став власником мрії?

– Тривалий час просто не йняв віри. І все ж розумів: тепер на моїх плечах відповідальність – перед машиною, її попереднім господарем та й перед самим собою.

– Хотів би, щоб темою ретро-автомобілів цікавилося більше людей?

– Важко відповісти. Інтересу до цього хобі насправді не бракує. І людей, які живуть цим захопленням, багато. Маємо своє товариство, «клуб воловодів», як ми кажемо. Неофіційний. Ми поки що себе ніде і ніяк не позиціонуємо, але плани, безумовно,  будуємо. Наш клуб – просто друзі, яких об’єднує спільний інтерес: «Волга». Таких автомобілів вже дуже мало на наших вулицях. Вони, звичайно, є, але або нещадно експлуатуються «на забій», або ж доживають віку в гаражах. А справді красиві авто майже перевелися. Хотілося б просто показувати людям, що така частина історії була і є.

– Нині авторинок заполонили екологічно ощадніші види машин. Ваші клубні захоплення старою радянською моделлю, таки шкідливою для довкілля, не викличе хвилю нерозуміння?

– Цих машин уже не так багато, і їздять вони не так часто. У тій же Німеччині ретро-автомобілі отримують номери з позначкою історичної цінності, їм дозволено навіть в’їжджати до середмістя. Їхня експлуатація – поза загальними нормами. До радянської «Волги» вже не варто ставитися як до «нормального» автомобіля. Радше, це не засіб пересування, а експонат, об’єкт хобі.

– Які плани маєш на свою машину?

– По-перше, ніколи її не продавати. А по-друге, заробити грошей, щоб відреставрувати її до майже ідеального стану. Хочу нею подорожувати, насолоджуватися і зберігати цю спадщину.

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company