Другого травня друзі і шанувальники добірного грона талантів Івана Новобранця відсвяткували його 77-річчя. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України і Національної спілки кобзарів України, заслужений художник України, лауреат премії імені Самійла Величка. Кобзар, лірник, майстер народних інструментів.  Його шанує і щоразу тепло вітає українська столиця. Він відомий в Польщі та Франції. Його мистецькі полотна – в музеях Європи та Америки. Можливо, Новобранця менше знають у рідній Полтаві, але що тут дивного, коли навіть пророкам не віддавалось належне на своїй землі. Час, звісно, все розставляє на місця. Ми ж маємо віддавати людям належне за життя.

Колись, далекого 1926 року, Лесь Курбас на лекції для режисерів-початківців сказав, що професор своєю замороженою системою зупиняє на певний час у своєму самостійному розвитку талановитих учнів, а у менш талановитих відрізує самостійне сприйняття назавжди. На щастя, в Івана Яковича самостійне сприйняття життя і творчості ніхто не заморозив. Хоча сам митець категорично вважає, що школа може навіть зіпсувати талановиту дитину. Як би там не було, але йому, сільському хлопцеві із Березоточі, що у Лубенському районі, на вчителів поталанило. Українську літературу викладав Мусій Карпович Дорошенко, колись помічник славетного Леся Курбаса. В такий спосіб, заховавшись у глухому селі, порятувався від репресій. Ще один учитель мав великий вплив на малого Івана – Іван Іванович Падалка,  музикант, який викладав фізику. У 30-ті роки він навчався в консерваторії, захоплювався бандурою, та після жахливої розправи над кобзарями був вимушений переховуватися на хуторах. Згодом «легалізувався» у Березоточі учителем фізики.

Художник Іван Новобранець творить у стилі народної картини. Кожен його твір наснажений потужною символікою. Саме тому на полотнах митця немає випадкових деталей. Його народна картина іноді ігнорує закони перспективи чи звичні нам світлотіні. Все це заради того, щоб показати саме символічний зміст картини та її народну поезію. Навіть перспективу Іван Якович вважає чистою математикою, яка губить народну картину, а тіні відволікають глядача від того головного, що автор хоче показати у роботі. Переконує: чим більше розрахунків у мистецтві, тим менше духовності. І вважає, що творити треба так, щоб на картині відображалися почуття, а не фотографія побаченого, «бо це поверхове – ніби одежа істини». Так формулює своє мистецьке кредо.

Втім, починав Новобранець як традиційний художник, у класичному стилі. Були виставки і похвали друзів-художників, а вони, художники, зазвичай, скупі на дифірамби колегам. Дехто навіть порівнював його з Шишкіним. Очевидно, тоді вперше й задумався: «Так, Шишкін є, а де ж Новобранець?» І почалися затяті пошуки самого себе.

Приїхав якось в рідне село і до рук потрапила його ж таки дитяча акварель. Сільський пейзаж, який хлопчиною намалював з натури, залізши на високе дерево з аркушем паперу на фанері та фарбами. Любив Іван малювати ще до школи, а в школі за це захоплення і проблеми мав: вчитися йому було не цікаво, а сидіти за фарбами та листами паперу міг з ранку й до вечора.

Саме ця дитяча акварель несподівано засвітила йому його дороговказну мистецьку зірку. Малювати треба саме своє бачення, а не ретельно передавати тільки те, що вхопить око. Бо для цього є фотоапарат. Кілька місяців працював майстер над картиною, а потім приніс її на суд колег. Та полтавські художники його не зрозуміли і не підтримали. Ба більше – почали кепкувати: мовляв, Ваня… «впав в дитинство». Ображений художник повернувся до майстерні, повирізав близько ста своїх старих робіт з підрамників і влаштував з них у дворі велике багаття. Це не була акція відчаю, а скоріше рішучий, осмислений крок до свого вибору. З товариством «титулованих» колег Новобранець тоді порвав. Став працювати в новому напрямку і невдовзі створив перший шедевр, який приніс йому заслужене визнання, –  не в Полтаві, а у Києві. Картина ця, навіяна читанням поезії Шевченка, дістала назву «Ой не п’ються пива-меди». На полотні – тяжко хворий чумак, покинутий товаришами на самотню смерть. Стоять воли з розумними, сумними, воістину людськими очима. Відчувають біду. З баклаги ллється вже нікому не потрібна дорогоцінна в палючому степу вода. Що не деталь – то волання, печать біди. І… неповторність.

Новобранець проникає в глибини історії – там знаходить теми та натхнення. Сам же напівжартома-напівсерйозно стверджує, що ці одкровення йому приносить «товариш ВОРОН», який багато чого бачив за своє довге життя. У творчому доробку митця той усевидющий птах стрічається часто. Навіть у своєму автопортреті Новобранець виписав його поряд. Ворон літає над Чернечим Яром, і над портретом Мазепи… Можливо, й справді інформація, яку створює людство, нікуди не зникає, а накопичується в ноосфері, як стверджував академік Вернадський. І Ворон Новобранця тільки відкриває її для творця.

Кажуть, людський талант завжди різнобічний. Новобранець не тільки чудовий художник і музикант, він має хист до поезії, яку часто покладає на власну музику, а іноді супроводжує своїми віршами створені картини. А ще власноруч виготував десяток старосвітських бандур, сопілки та ліру. 2011 року в Полтавському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені М.В. Гоголя з успіхом відбулася прем’єра драми Тараса Шевченка «Назар Стодоля». Постановку її здійснив відомий київський режисер Юрій Кочевенко. Успіху п’єси значною мірою сприяв Іван Новобранець, який зіграв у виставі кобзаря і живим співом, під бандуру та ліру, прикрасив дійство.

Іван Новобранець вважає, що з дитинства Бог поклав на нього місію відтворювати глибинні традиції народної культури в мистецтві та прокладати шлях для цих традицій до наступних поколінь. А ще переконаний: кожна дитина від народження все на світі сприймає індивідуально, проте з часом багато людей втрачають цей дар. І лише справжній митець зберігає його на все життя.

Влучно визначив мистецьку значущість свого друга знаний полтавський різьбяр Віктор Фурман: Іван Новобранець «належить до найсвідомішої національної еліти українського народу. Бо своїм мистецтвом пробуджує пам’ять усього нашого загалу та служить вихованню і розвою його естетичних смаків. Усе художницьке єство талановитого майстра направлене на формування нової естетики – естетики молодого незалежного суспільства нашої держави».

Нині Іван Якович Новобранець у розповні мистецьких сил і задумів. Виношує нові полотна. І підготував концерт, з яким збирається вирушити на Схід, до воїнів АТО.