20 травня, в Міжнародний день вишиванки, у Києві відкриють перший пам’ятник Василеві Вишиваному. Як символ запізнілої вдячності українців. Ми вже повідомляли, Читати далі…
Слово «стабілізація» стало в карантинній Україні чимось на кшталт мантри. На неї гадають усезнаючі політики, її майбутнім світлим обрисом втішають суспільство Читати далі…
Національний музей Революції гідності та Український інститут національної пам’яті презентували результати соціологічного дослідження про ставлення українців до подій на Майдані 2014 Читати далі…
Виповнюється 140 років від дня народження знаного галицького письменника Володимира Бирчака (1881-1952). Михайло Коцюбинський товаришував та листувався з ним. У фондах
На світлині – легендарний нападник збірної України з футболу Сергій Ребров. Народився в місті Горлівка Донецької області. Виховувався в академії донецького
Крим – Україна. Цей географічно-історичний факт не викликає сумнівів у всього цивілізованого світу. Його регулярно підтверджують у своїх рішеннях усі міжнародні
Київ та ще 17 областей України не готові до послаблення карантину з приводу коронавірусу. Вимогам Міністерства охорони здоров’я відповідають лише 7 областей. Щодня
Голосування за путінські зміни Основного закону РФ оголило деякі приховані досі штрихи сучасного російського життя. Крім демонстрації повної абсурдності цього заходу,
Завжди боялася сірості. Отого «совковського» натовпу, який і досі, здається, переслідує на наших вулицях. Інколи, коли читаю чужі коментарі під якимись політичними постами, які, дякувати Богу, лише випадково з‘являються у моїй «Фейсбук»-стрічці, мені теж стає страшно. Так, ніби ці недолугі сірі люди намагаються затягнути мене кудись в минуле, у сіру прірву, в котрій їм, напевно, по-мишачому буде сито і тепло.
За своє життя я, повірте, достатньо надивилася на сірих людців. У редакціях навіть найкращих газет і телеканалів. У вишах, які покликані сіяти добре та вічне… І в театрах…
Їх там, очевидно, набагато більше, ніж десь у швейному цеху.
Тому для мене особисто ця вистава – про вічне протиборство благородства та підлості, таланту та заздрощів. І за часів Шекспіра, вони, сірі люди, плебейське стадо, теж були, і у його театральному житті теж заздрісно, злобливо та ницо нашіптували якусь гидоту вслід великому генію. Думаю, саме це і мотивувало його написати одну з найзагадковіших своїх п‘єс «Трагедія про Коріолана». Про великого полководця Давнього Риму, надто гордого, щоб іти на компроміс із юрбою. Якого ця сіра і заздрісна юрба, щойно захоплено обравши своїм консулом, невдовзі галасливо вигнала з Риму. І тоді розлючений та засліплений гнівом геніальний воїн Кай Марцій на прізвисько Коріолан об‘єднався зі своїм запеклим ворогом, аби помститися…
Мабуть, я вчинила б так само.
Чи легко даються людині такі вчинки? А ви зазирніть у вічі актору Дмитрові Рибалевському, який навдивовижу чесно й відверто, емоційно, буквально на лезі свого меча, зіграв великого давньоримського воєначальника, справжнього лева, якому бридко присвятити себе і своє життя сірим та заздрісним мишам, натовпу, пожадливому до хліба та видовища, що аплодуватиме бойовим шрамам, улесливим словам, популістським обіцянкам, кидатиме під ноги пальмове гілля, а коли розчарується, то волатиме навіть самому Христу: «Розіпни його, розіпни!».
Найсильнішою сценою у виставі є протистояння великої людини і сірого натовпу під час виборів, коли уславленому в боях полководцю, щоб стати консулом, доводиться просити голоси у продажного народу. Втім, уся вистава столичного Національного театру імені Франка надто сильна, багатопланова, надсучасна. І, можливо, не доведи Боже, пророча.
Її треба дивитися не один раз, щоб збагнути всю велич Шекспіра і неймовірний талант акторів справді великого українського театру.
Все це настільки зримо, видовищно, метафорично, емоційно та пристрасно, що було б зрозуміло навіть без перекладу. Браво сценографу!
За костюми прем’єра Черчілля і диктатора Франко на римських патриціях, за фашистський чорносотенний плащ Авфідія, за образи панків-військових, за ватник на плечах преставника народу, за зруйнований пам’ятник герою війни; за прозору стіну на сцені, яка розділяє велич і ницість, мужність і страх, благородство і підлість; за вишуканість піаніно, яке зверхньо-поблажливо змушене слухати дешеву сурму…
І чолом великому Шекспіру за його засторогу для всіх нас, українців, яку він ще 500 років тому вклав у вуста Коріолана: «Лишайтесь без свойого оборонця! Тремтіть від кожної страшної чутки… І владу бережіть, що на вигнання захисників засуджує своїх. Допоки ваша дурість тут сама не лишиться, не перетворить вас в рабів якогось племені чужого, що Рим без бою візьме…».
Перелопатив сотні сторінок відкритої інформації про Ілона Маска, американського підприємця, інженера і мільярдера. Гадаю, не тільки мені, а тисячам інших моїх
Дмитро Щебетюк виїжджає з станції метро «Почайна». Скриншот взято з Доступно.ua Нові двометрові турнікети, які нещодавно встановили на низці станцій київського
10 лютого – день народження українського військового діяча, політика, дипломата, поета, австрійського архікнязя Вільгельма Гамбсбурга (Василя Вишиваного). Для багатьох поєднання цих
Чи існує можливість висвітлення війни, зосереджуючись на образах, асоціаціях, паралелях? Війни, де фіксуються абстрактні теми, де стирається поняття добра і зла,
У минулому місто-фортеця, гетьманська столиця, в історії якої чимало драматичних і трагічних сторінок. Свого часу Вольтер називав його головним містом України.
Залишити відповідь