Шевченкове ярмаркування

У розпал літа 1845 року Тарас Шевченко побував на Іллінському ярмарку, одному із найзначущіших у тодішній імперії. Ця торговиця виникла у Ромнах, але потім її перенесли до Полтави. За товарообігом ярмарок поступався лише Нижегородському та Ірбітському на Уралі:  приймав до сорока  тисяч люду (вдвічі більше за тодішнє населення Полтави!) – з усіх усюд Росії та закордону.

Цей період життя і творчості Тараса Шевченка хрестоматійно відомий як «Три літа». Україна відкривала молодому художникові і співробітникові Київської археографічної комісії багатющі краєвиди, неоціненні архітектурні та історичні пам’ятки. Весну та літо він провів на Полтавщині. Іллінський ярмарок на той час іще вирував у Ромнах.  «В 1845 году я случаймо видел это знаменитое торжище, – читаємо у Тарасовому «Щоденнику». – Три дня сряду глотал пыль и валялся в палатке покойного Павла Викторовича Свички».

Полтавський  письменник і краєзнавець Петро Ротач вважає, що Шевченко так помилково назвав Лева Миколайовича Свічку – відставного поручика, поміщика, власника села Городища Пирятинського повіту. Перший біограф Кобзаря Михайло Чалий дивувався: «…что общего между Шевченком и каким-то Свечкой, который известен был… только тем, что называл себя огарком от  большой свечи, т.е. что он был сын того Свечки, который, шутки ради, закупил на киевских контрактах все шампанское, чтобы подразнить польских панов».

Шевченка познайомив зі Свічкою у червні 1843 року Євген Гребінка, поет, один із ініціаторів викупу майбутнього Кобзаря із кріпацтва. Вони своякували: сестра Гребінки Ганна Павлівна, була заміжня за Свічкою. Шевченко згадує Свічку у повісті «Близнецы», але не Лева, а його батька Михайла: герой повісті Никифор Сокира служив під його началом у війні 1812 року і ходив разом із полком «на супротивного галла и на двадесят язык». Розповіді про те, як Свічка-старший формував Пирятинський полк, Шевченко, очевидно, чув од Свічки-молодшого.  «Прекрасный человек Лев Николаевич!», –  надибуємо у «Близнецах».

На ярмарку Шевченко бачив виставу «Москаль-чарівник» Івана Котляревського, у якій майстерно лицедіїв  Карпо Трохимович Соленик –  драматичний актор, один із основоположників українського реалістичного театру. Він багато грав у п’єсах російських та європейських, але вершини акторської майстерності досяг, виконуючи головні ролі в українських виставах «Наталка Полтавка», «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці»  та інших.  Микола Гоголь  захоплювався грою актора й умовляв його перейти на Петербурзьку сцену. Але Соленик залишився вірним провінційному театру і більшу частину свого творчого життя віддав Харкову. Михайло Щепкін назвав актора «человеком с громадным дарованием».

Дослідник творчості Кобзаря Ростислав Пилипчук вважає, що Шевченко міг особисто зустрічатися з видатним актором.  Недаремно ж дванадцять років потому, згадуючи оту ярмаркову виставу «Москаль-чарівник», поет назвав Соленика геніальним актором, який здався «естественнее и изящнее неподражаемого Щепкина».

Тут-таки, на Іллінському ярмарку Тарас Шевченко познайомився і з батьком та братом декабриста Олександра Якубовича, який на той час карався на засланні. Був вражений, що їх зовсім не турбувала доля свого родака. І засудив цю душевну черствість. Якубович помер на засланні у страшенній нужді та хворобах на початку вересня 1845 року.

З Ромен Тарас Шевченко разом із поміщиком Віталієм Родзянком Ромоданівським шляхом через Лохвицю і Миргород поїхали до Василівки.  У своєму «Щоденнику» записав: «Еще познакомился с одним из бесчисленных членов фамилии Родзянки. И на третий день моего пребывания в Ромнах… с непоименованным Родзянкою выехали из этого омута на Ромодановский шлях». Хорольський поміщик Віталій Васильович Родзянко мав маєток у Василівці, невеличкому сільці (150 дворів) на шляху до Кременчука. Поруч розкинувся великий яр, перекритий греблею з водяним млином. Сукно з місцевої мануфактури господарі збували на Іллінському ярмарку.

Гостюючи у Віталія Родзянка, Шевченко змалював краєвид під назвою «У Василівці». Авторський підпис дає дослідникам підстави стверджувати: Тарас творив саме у маєтку Родзянка. Бо дехто припускає, що у пейзажі змальовано гоголівську Василівку (Яновщину), тепер відому, як село Гоголеве Шишацького району. На картині церква з дзвіницею і садиба поміщика, огороджена цегляною стіною з металевими ворітьми. Нині це зовсім інший краєвид: на місці панського росте громадський сад.

Дослідник творчості Тараса Шевченка Дмитро Косарик визначив дату і навіть час написання картини: «Малюнок «У Василівці», за відомостями експедиції АН УРСР (з посиланням на старожилів), Шевченко розпочав у Василівці в останню суботу липня того ж 1845 року, на ґанку будинку Родзянка, о шостій годині вечора».  Дослідник зібрав перекази  і провів розкопки панського подвір’я, що й переконало його в тому, що поет працював тут, а не в Яновщині.  1964 року директор Василівської школи Г.Зозуля встановив, що на  краєвиді Шевченка змальовано куток панського саду. За переказами старих мешканців села, мурований панський будинок стояв на пагорбі, поряд була церква з дзвіницею, та й садибу оточувала та ж таки цегляна стіна з металевою брамою.

Шевченко гостював у Віталія Родзянка недовго. Обурений жорстоким ставленням господаря до кріпаків, перебрався у село Веселий Поділ до іншого Родзянка, Аркадія. За словами його дружини Надії Акимівни, Шевченко  побачив у Василівці «домашню розправу» і не міг лишатися під одним дахом з деспотом.

Коротке перебування поета на Іллінському ярмарку залишили в його пам’яті глибокі враження. Кобзар згадує про Ромни у містерії «Великий льох», поемі «Княжна», повістях «Наймичка» та «Капитанша».1918 року на колишній ярмарковій площі міста скульптор Іван Кавалерідзе встановив перший монументальний пам’ятник Тарасові Шевченкові в Україні. На камені викарбуване Тарасове пророцтво: «…І оживу, і думу вольную на волю із домовини воззову».

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company