Олександр Усик вчергове переміг!
Переміг британця Тоні Белью, ще й у самій Британії: ефектно і впевнено…

Вперше «Олександр непереможний» захищав одразу всі чотири чемпіонських пояси: WBO, WBC, IBF та WBA.

І на ринг виходив під українську пісню, й Український стяг на плечі накинув, і труси на ньому були «правильні» –  з нашими кольорами і тризубом…

Навіть Белью, полежавши під канатами, «освячений» Усиковим кулаком, потім, коли очуняв, при багатотисячній публіці гаряче тис руку переможцю та горнувся до нього, мов до брата рідного…

То що ж тоді не так? Мені, Олександровому землякові? Бо щось таки заважало разом з багатьма розливатися морем української радості і щастя.

Де ж та скабка, що муляє і коле, непокоїть і дратує навіть після того блискучого переможного бою?

Ось вона!  В короткій і влучній фразі доброго колеги-журналіста Івана Безсмертного:

«Хитруватий хлопець, який хоче бути кумиром і Українців, і росіян, – це не мій герой! Переміг – то й переміг».