-
FICTION/OPINION COLUMN
-
Нетлінне
-
Сластіонові храми. Освіти
Коли сто з лишком років тому сільський полтавський учень виходив на поріг школи, він бачив перед собою широчезний простір, високе небо, соковиті кольори безкінечності – на нинішні гроші краєвид на пару мільйонів доларів… Сластіонові школи ставили завжди в найгарнішому місці, там, де мав би стояти палац. До них часто піднімалися сходами, прокладеними круто догори, повз пишну зелень. Або йшли вишуканими алеями…
Людина, що ходила в таку школу, ходила фактично в храм.
Він мав на даху особливі башточки, через які нині місцеві жителі часом думають, що ті руїни – церква…
Стіни її були мережані, а навколо розливався запах бузку, лип і квітів…
В самій школі завдяки унікальному розміщенню шестикутних вікон і високим стелям ця невеличка сільська полтавська людина мала себе відчувати в просторі й висоті.
Світ такої людини мав бути волею…
Сьогодні саме в цих місцях виразно розумієш, що зробили з українцями , світ яких мав бути волею, за останні років 99…
І все ж – перекрутили на м’ясо не всіх… Останні два роки виразно це дають зрозуміти!
Тому займаємося порятунком Сластіонових шкіл.
Проїхано за Великодні дні 32 села, знайдено 23 школи, пораховано спиною 1 млрд. ям на дорогах. Зустрінуто зовсім мало людей – бо їх там уже мало… Але про всіх можна написати по главі, що й робитиму.
Loading...
Воістину, свята справа врятувати нині від безпам’ятства та руйнації Сластіонові школи полтавської глибинки – справжні оази просвітництва й духовності.Ви,шановна пані Ольго разом з однодумцями, взялися за надзвичайно важливу й почесну місію, особливо тепер, коли сільські школи вкотре опинилися “над прірвою” чергової реформи.
Мені випала доля (і вже чимало часу) “сіяти мудре, добре й вічне” у стінах Великобудищанської з/о школи І-ІІІ ступенів, що неподалік оспіваної Миколою Гоголем Диканьки. Цього року школі виповнюється 130 років. Незважаючи на свій поважний вік і давній статус “земської”, школа й донині творчо та активно виконує свою щоденну освітянську місію, є лауреатом Всеукраїнського конкурсу “Сто кращих шкіл України” в номінації “Школа – соціокультурний центр села”, пишається тим, що в її стінах навчалися 4 Герої війни та праці, 2 генерали, 3 доктори й 10 кандидатів наук, понад 10 випускників удостоєні почесних державних звань.У школі навчалися такі відомі особистості, як композитор Ф.Попадич, поет О.Косенко, серед учителів школи – Кость Порфирович Житник – автор перекладу поезій С.Єсєніна – батько поета-перекладача, лауреата премії ім.Максима Рильського Володимира Житника; Микола Іванович Степаненко – мовознавець,академік Академії вищої освіти України, професор, ректор Полтавського національного університету ім. В.Г.Короленка та багато інших шанованих в Україні людей.
2 травня 2016 року школа провела традиційне свято зустрічі випускників ювілейних років та презентацію книги “Великобудищанська школа:історія, сучасність”, яка щойно вийшла друком у полтавському видавництві “Дивосвіт” (автори Я.М.Городницька, С.В.Калашнік)…
Таких шкіл в Україні залишилося небагато, тож і “Сластіонові” й “земські” школи варті того, щоб їх зберегти від руйнації, адже, саме вони залишаються нині”живою” історією української освіти. Хочеться вірити, що благородну справу оновлення Сластіонових храмів науки підтримає не тільки сільське учительство та небайдужі українці, а й державні мужі найвищого рангу.
З повагою, Ярослава Городницька – завуч Великобудищанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Диканського району Полтавської області.
P.S. Якщо це можливо й доречно, можу запропонувати редакції добірку історичних нарисів про сільську 130-річну школу, її досягнення, видатних випускників…
Щиро дякуємо за відгук, шановна пані Ярославо! І чекаємо Ваших матеріалів.