«Смерті не треба боятися – таке життя козаче!»

Останні пошуки ймовірного поховання гетьмана Богдана Хмельницького привернули до Суботова особливу увагу. Село, де був родовий маєток Хмельницьких, нині згадують найчастіше серед інших перлин Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». Навіть більше за легендарний Холодний Яр.

Спекотне літо 2000 року. Знімальна група телепрограми «Надзвичайна ситуація» працює в Чигирині, прилеглих селах. Звісно, Суботів оминути не могли. Наш співрозмовник – добрий знайомий, знавець історії козацької доби, завідувач Суботівським відділом НІКЗ «Чигирин» Віктор ГУГЛЯ.

На Замчищі, біля руїн підмурків башти-донжона, накритих нашвидку збитим настилом, ведемо неспішну розмову. Про козаків і… надзвичайні ситуації.

– Саме козацьке життя – це вже була екстремальна ситуація, я б навіть сказав – надзвичайна, – посміхається мій співрозмовник.

Розповідає – як співає: такого оповідача, ерудованого, компетентного, з чудовою мовою та експресією, не переслухати годинами – отакий Яворницький з Суботова.

– Уявімо картину. З’являється в селі агітатор, кличе селян у військо: «Хто хоче за віру християнську бути повішеним, четвертованим, почепленим за ребро гаком – записуйтесь до нас! Смерті не треба боятися – таке життя козаче!» І після такого заклику, та ще й довідавшись про пільги, до агітатора шикувалася черга. У побуті козаків усе надзвичайно раціонально. Не було нічого зайвого, лише для виживання. А їхні здібності? Окрім володіння холодною, вогнепальною зброєю, прийомами рукопашного бою, вони ще вчилися орієнтуватися. Про кошового Івана Сірка казали, що він так добре орієнтувався в степах, що міг після походу знайти стрілу, яку перед тим випустив.

– Вже у ті часи розуміли важливість оперативного оповіщення про надзвичайні ситуації?

– Завдячуючи розвиненій системі оповіщення, про те, що татари вже у нижній течії Дніпра і сунуть в Україну, вже за кілька годин знали у  Карпатах. Така система інформування для козацтва не була чимось особливим. Цього вимагало саме життя в тодішній Україні. І якщо татарські загони затримувалися на наших землях більше чотирьох днів, вони зазвичай лишалися навіки в українських чорноземах.

*  *  *

З часу тієї розмови минуло багато років. Ще було чимало зустрічей, спілкувань з Віктором. Бо куди ж везти гостей, друзів, як не в Чигирин? І як у цих поїздках оминути Суботів?

… Знову стоїмо з Віктором на Замчищі. Замість примітивного навісу над рештками донжона вже постав ошатний павільйон, та й саме Замчище обнесли частоколом, поставили дерев’яну браму. Тільки старовинні кам’яні хрести козацьких могил за Іллінською церквою нагадують про минуще… За Тарасом:

…Од козацтва, од гетьманства
Високі могили –
Більш нічого не осталось…

Польські магнати, російський царат, а згодом і їхні більшовицько-радянські послідовники боялися і ненавиділи провідників українського лицарства, навіть мертвих. Хто тепер скаже, де могили Петра Калнишевського, Івана Мазепи, Петра Конашевича-Сагайдачного, Богдана Хмельницького…

– Суботів як гетьманська резиденція постав, очевидно, після битв при Жовтих Водах і Корсуні, – розповідає Віктор. А тимчасом заходимо у павільйон, спускаємося сходами аж до розкопок підмурка донжона.

– Сам замок мав площу 2 га. Основні укріплення заклав ще Богданів батько – Михайло Хмельницький. Коли Суботів став приміською Богдановою резиденцією, архітектура замку змінилася: з’являються споруди з каменя, зокрема оцей донжон. Сам замок мав три дерев’яні вежі, четверту кам’яну, два яруси валів з крутими схилами, по верхньому ярусу вибудували дубовий частокіл.

Після Замчища заходимо до Іллінської церкви – родової усипальниці Хмельницьких.

– 1657 року отут, праворуч під стіною, поховали забальзамоване Богданове тіло, –  веде розповідь Віктор Гугля. – Чому забальзамоване? Бо воно чи не місяць перебувало в одній з чигиринських церков, щоб козацтво України встигло попрощатися з гетьманом. Поховали його тут  і  до 1664 року домовина була в цій церкві. А далі в українській історії додалося таємниці. Що сталося з похованням Богдана Хмельницького – неясно. Можна сказати про дві версії: польську й українську.

Перша базується на Чернігівському літописі кінця XVII століття: мовляв, польський полководець Стефан Чарнецький, захопивши Суботів, наказав викопати домовину з тілом гетьмана, спалити, а попіл вистрілити з гармати. Навіть вказують точне місце, де це відбулося. Але постає декілька запитань. Чому в польських архівах, принаймні, поки що, підтвердження цієї версії немає? Та й сам Чарнецький чомусь про це нікому не сповістив. До слова, 1648 році Стефан потрапляє в полон до Богдана Хмельницького, і за наказом гетьмана його відпускають, без викупу.

Друга версія: вірні гетьману козаки під командуванням Лавріна Капусти перепоховали домовину з тілом гетьмана в тільки їм відомому місці. Найймовірніше, це підземні ходи Замкової гори Чигирина. Обидві версії мають право на існування, тому що археологічно не підтверджені. І поки не будуть проведені досконалі архівні студії, археологічні дослідження таємниця поховання гетьмана Богдана зберігатиметься.

– Хто ж був цей таємничий Лаврін Капуста, яка його доля?

– З приводу служби безпеки Богдана Хмельницького можна сказати словами противника: «Богдан очі всюди мав». Певний час цю службу очолював Лаврін Капуста, суботівський городовий отаман і довірена Богданова особа. Цікава деталь: Визвольну війну Лаврін Капуста починав як полковник Гадяцький. Але після Жовтих Вод і Корсуня він стає суботівським отаманом або сотником суботівським. Пониження? А нічого подібного! В чомусь згадується приклад Отто Скорцені, котрий чи не до кінця Другої світової війни був капітаном. Але перед цим капітаном стояли струнко багато генералів. Можна стверджувати, що в Суботові була штаб-квартира козацької розвідки, адже приміською резиденцією гетьмана цікавилися недруги. Особливо тоді, коли Хмельницький підняв повстання, отримав перемоги, – деяким правителям була бажана його смерть. Є інформація, що папа Римський пообіцяв відпущення всіх гріхів тому, хто знищить Богдана Хмельницького. А з приводу Лавріна Капусти? Невідомо, де він народився і куди подівся. За 1573 рік у списках Болонського університету значиться «Капуста з Галича», але, безумовно, це не наш Лаврін. Інше питання, що він очолював корпус, який 1648 року діяв в околицях Львова. І допоміг визволити Городок та Перемишль. Лаврін Капуста зникає 1657 року, відтоді його прізвища немає в жодних документах. З цим дивним зникненням можна пов’язати таємницю перепоховання як Богдана Хмельницького, так і грошей, які карбував гетьман. Ще одна цікава деталь: Лаврін Капуста перед смертю Богдана Хмельницького виконував дипломатичну місію у Стамбулі, був на чолі посольства, яке підготувало Переяславську угоду. Хоча є цікава інформація про щоденник Лавріна Капусти, про те, що він до союзу із Московією був налаштований негативно. Але політика – це мистецтво можливого…

*  *  *

Слухав тоді його захоплюючі оповіді і здавалося, що цим історіям не буде кінця. І наших зустрічей та спілкувань попереду ще не злічити…

Помилявся.

Днями в Україні побільшало на одну козацьку могилу. 6 липня 2019 року Віктор Іванович Гугля відійшов у засвіти. Як і личить козакові – в дозорі:  вів екскурсію, розповідав, аж раптом…

Спочивай з миром, Козаче…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company