Спортивна неміч і Болонські анаболіки

Спорт незнищенний! –  поки хлопці в Україні люблять струнких дівчат, а дівчата – ставних і міцних хлопців. Такий підсумок дискусії учасників «круглого столу», присвяченого пропаганді масового спорту, яка відбулася  в Київському університеті імені Бориса Грінченка.

Українська нація має культивувати спорт і популяризувати його. І чим більше та яскравіше популяризувати спорт,тим швидше з’явиться у нас новий Бубка, новий Лобановський, нові Клички. Саме ця тема і ця проблема зібрала цими днями у столичному Грінченківському університеті  студентів, чиновників від спорту, тренерів, знаних спортивних журналістів. Недарма зібралися саме в цьому виші: тут жваво й динамічно розвивається фізична культура, є солідні спортивні набутки, своє гроно чемпіонів, а ще тема пропаганди здорового способу життя, фізичної культури і спорту постійно «в епіцентрі» підготовки майбутніх журналістів, фахівців піару та реклами.

Говорили найперше про розвиток спортивної журналістики, спортивного піару. Що треба зробити, щоб спортивні ЗМІ почали нарешті відігравати помітну роль в підвищенні якості життя українців?

Президент Спортивного комітету України Ілля Шевляк потвердив: тісна взаємодія медіа і спорту нині вкрай важлива. Статистика, підготовлена фахівцями комітету, невтішна:  в країнах  ЄС 40 відсотків телевізійного продукту – спортивні програми. У нас – нещасні 12 відсотків. Та й ті з року в рік  прискорено «всихають» . Бо якщо іще 2008 року на всеукраїнських каналах було 16 спортивних програм, то торік їх залишилося 7. У євро спільноті до спорту залучено 64 відсотки дітей, а в нас – 37 відсотків. Через те, вочевидь, і середній вік життя в розвинених європейських країнах – 80 років, а у нас – лише 65.

Що з тим робити? Найперше, радить пан Шевляк, не опускати рук. Скажімо, велику надію і він особисто, і його відомство покладає на Суспільне телебачення, яке ось-ось, ніби нова радість, з’явиться на українських голубих екранах. Дасть Бог, дочекаємось –  і вже там спорт матиме належну увагу. А поки що він, спорт, на наших телеканалах залишається, на жаль,комерційно непривабливим. І тому все, що нестандартне і цікаве зі спортивного життя, що потрапляє до ефіру, – на вагу золота.

За словами Іллі Шевляка, Спортивний комітет готовий офірувати цілих 5000 тисяч гривень (!) на створення низки оригінальних журналістських спортивних продуктів. Як пілотний проект для творчої молоді – створення сюжетів, які можна було б використати як соціальну рекламу.

Пропозиція знайшла відгук і підтримку.

ф3Чому люди байдужіють до спорту? Чому спорт все менше цікавить медійників? Як їм зустрітися? Про це розмірковував спортивний аналітик і телерепортер Артем Франков. На його думку, пиво витіснило спорт великою мірою через те, що світ змінився, і Україна разом з ним. З’явилася легка й універсальна забавка, замінник живого спілкування, ерзац виховання  – комп’ютер. Придбай, дай дитині – і всі проблеми вільного часу та комунікації нібито усунуто.

А повернути дітей до гуртових ігор у двори, на спортивні майданчики – тепер це майже нереально. Ми враз стали неспортивною державою, переконаний Франков. За спортивні трансляції телеканали вимагають гроші . Відтак склався дуже вузький ринок спортивної журналістики. Бо бракує притомної державної політики щодо розвитку і популяризації спорту. Масове фізичне виховання в Україні мало кого цікавить. Як переконати владців, що – фізична культура така ж необхідність для країни, як і пожива?!  Бо день, і ніч з комп’ютером – це гарантовані неміч і хвороби, дороге і виснажливе лікування, а здоровим тебе зроблять лише спортивний майданчик чи стадіон.

– Сьогодні спорт в Україні не модний, – погоджується з Артемом Франковим Президент футбольної асоціації студентів Києва Вадим Місюра. – Він не є нині посутньою частиною нашого життя. Моду на спорт доконче треба повернути – тільки тоді повернемо здорову націю. Важливо, щоб молоде покоління захопила фізична культура – добрий приклад тим, хто сьогодні робить перші кроки. А ще ж треба чітко розрізняти професійний і масовий спорт. Без масового спорту не буде професійного. І найвищих спортивних досягнень. Тут спортивна журналістика вкрай необхідна – як державницька місія. Треба ухвалювати закони, які створювали б умови для розвитку спорту. Натомість дехто пропонує переводити фізичну культуру у вишах на факультативи. При цьому посилається на Болонський процес. Це хибний шлях. Звісно, у демократичному суспільстві людина сама вирішує: займатись їй спортом чи ні. Але це правдивий вияв цивілізованого вибору лише тоді, коли в державі є певна культура, стабільні умови. Коли українці матимуть вибір між доступними і сучасними спортивними майданчиками, тенісними кортами, біговими доріжками, тренажерними залами, басейнами – і пивним баром. Отоді для громадян є усвідомлений вибір. Ми ж сьогодні в Україні його позбавлені, бо нам відкриті лише бари та забігайлівки, а спортивні майданчики примусово закриваються. Нас масово сьогодні позбавляють масового спорту і при цьому цинічно кивають на Болонський процес. Держава повинна  неухильно піклуватися про здоров’я нації. Бо це її ж майбутнє.

«Гуру» спортивної телерадіожурналістики Сергій Савелій, поспішаючи на «круглий стіл», ще на підступах до університету замилувався «неймовірною кількістю дуже чарівних і дуже струнких тутешніх дівчат». Проте враження спохмурила прикра деталь: багато з них тримали в руках сигарети. «Можемо розпинатися, битися головою об одвірок, переконуючи, як то добре займатися спортом, а дівчата все одно палитимуть. І нічого ми з тим не вдіємо, бо не від нас те більшою мірою залежить, а від сім’ї. Ось де всьому початок. Ось де все формується…»  – не приховує досади відомий журналіст.

Що ж до нагальних репортерських проблем, то Сергій Савелій нарікав на «бідність». Ми творимо на Першому національному спортивні програми, пояснював він, намагаємось показувати те, що ще не капіталізувалось. Нам телефонують: а чому те і те не показуєте? А щоб показувати, то треба викупити права. А в нашій касі – як у церковних мишей…

Керівник кафедри піару та реклами Гуманітарного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Галина Горбенко розповіла, що торік фахівці кафедри  підготували нові освітні програми, ще й проаналізували велику кількість європейських та американських вишів, які вчать зв’язків з громадськістю. Виявилось, в більшості цих навчальних закладів окремим рядком – спортивний піар, спортивна журналістика.

– Мусимо перейняти це досвід, – переконана Галина Горбенко. – Хоча наші освітні стандарти не завжди збігаються з європейськими. Звичайно ж, новий закон про вищу освіту дає автономніші права українським вишам: можемо створювати та запроваджувати свої програми.

Представник Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України Іван Захарчук був свого часу директором Львівського шахового клубу, потім 7 років працював з гросмейстером Іванчуком. Зараз – куратор  проекту Київського міського голови «Кришталева тура». Пан Захарчук нагадав, де в Україні «вирощують» фахівців з шахів. У двох вишах: столичному Національному університеті фізичної культури і спорту та Львівському державному університеті фізичної культури.

– А як ви гадаєте, – інтригуючи, запитував, – хто веде там курс із шахів? У столичному Національному університеті – майстер спорту з баскетболу, а у Львівському університеті – майстер спорту з кульової стрільби. Ви спитаєте, до чого це я? А до того, що в нас всі гарно розповідають, але вже не зосталося фахівців. Нещодавно на слуханнях у Верховній Раді Микола Томенко іронічно допитувався, чого ми, мовляв, сюди поприходили. Правильно питав! Бо ми туди, по суті, зійшлися слухати одне одного. То хіба треба було йти під купол Верховної Ради, щоб поговорити про те, про що ми й самі добре знаємо? – допитувався  Іван Захарчук.

І навів вельми показовий приклад. Пройшов шаховий матч за звання чемпіона світу між Марією Музичук та Хоу Іфань з Китаю. Це стало подією в Україні? Хто про те чув, хто про те говорив? Вузьке коло шанувальників. Мінімум реклами. Ніби якась незначна, посередня подія.

– Знаєте скільки Міністерство молоді і спорту дало коштів на проведення цього матчу? Нуль. Це фатальна цифір, коли йдеться про розвиток спорту в Україні. Нуль на чемпіонів, нуль на дитячий спорт… Хоча найкраща популяризація спорту –  робота з дітьми. І починати треба навіть не зі школи, а з дитячого садочка. Я був у Китаї. Там не знають, як тут у нас і що, – щиро захоплюються нашою шаховою школою. Питають мене: скільки ви виділяєте грошей на дитячі шахові школи, (а я тоді працював у Федерації шахів України). Кажу: ну, 100 тисяч гривень. Питають: а в доларах це скільки? Пояснюю: десь 12 тисяч. Китайці сміються, гадають, що я їх обманюю, бо вони витрачають 10 мільйонів на рік. Та й росіяни, до речі, тратять на шахове майбутнє щороку 1 мільйон доларів…

Член виконкому Національного олімпійського комітету Олег Волков також вважає, що для спорту найважливіші дві речі: роль сім’ї і роль держави. На жаль, сьогодні в масовому спорті держава фактично самоусунулася, переконаний він. Нині більшість українських родин у таких умовах, що дорослі мусять з ранку до ночі працювати, а діти належать самі собі.

За словами пана Волкова,  сьогодні держава має  великий гріх перед молоддю.

– Тут гірко згадували парламентські слухання про стан вітчизняного спорту. Ті слухання мали б сенс, якби там зібрався склад учасників, який був на презентації нашумілої книжки Бориса Ложкіна, – зауважує Олег Волков. – Отоді, можливо, був би результат.

На його думку, роль спортивної журналістики в у пропаганді здорового життя неоціненна. Національний олімпійський комітет щороку проводить конкурс на краще висвітлення спортивної тематики. Але справжніми спортивними журналістами стають виключно фанати спорту.

А от студентський спорт, як стверджує Олег Волков, в Україні взагалі знищено.

– В кожному європейському університеті спортивна база реально краща за всю нашу олімпійську. А в наших вишах? Приємним винятком – хіба що ваш Грінченковий університет, де, я знаю, і ректор, і його помічники в цьому питанні однодумці та дбають про здоров’я молодої  нації. Втім, я все одно залишаюся оптимістом. Як би наша влада не самоусувалася від масового спорту,  але завжди були і будуть красуні-дівчата, які люблять атлетичних хлопців, і будуть красені-хлопці, які люблять струнких дівчат. Тому я вірю в український спорт. Спорт в Україні – незнищенний.

Ця оптимістична нота всім припала до душі. Насамкінець домовились, що така зустріч не остання, що це лише початок копіткої праці. Учасники «круглого столу», запланували , зокрема, провести конкурс студентських журналістських стартапів та реклами серед столичних вишів, записати низку репортерських майстер-класів, а влітку спільними зусиллями провести Літню школу спортивної журналістики, на базі одного зі спортивних центрів України.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company