СТАРІСТЬ – НЕ РАДІСТЬ?

Прикро, але факт: Україна ніколи не відзначалася гідними пенсіями. Жовтнева заява нашого Прем’єр-міністра, про те що через 15 років держава більше не буде спроможна на пенсійні виплати, також не додає оптимізму. Обіцяне декілька років тому введення накопичувальної пенсійної системи – і досі обіцянка. Що ж на нас чекає? Чи судилося колись українським пенсіонерам повноцінне життя?

Українці старіють. Про це все гучніше заявляють соціологи, журналісти, політики, владці. Про «старіння нації» згадав нещодавно і Прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Причина? Низька народжуваність, відтік перспективних працездатних кадрів закордон, висока смертність. З моменту розпаду Радянського Союзу природний приріст населення України жодного разу не перевищував нульовий коефіцієнт, і донині залишається від’ємним.

Згідно з дослідженням журналу «Lancet», Україна за темпами старіння населення – у верхній частині сумного рейтингу. Вже з 57-ми років середньостатистичний українець має всі шанси запізнати типові старечі болячки: інсульт, хвороби слуху, Паркінсона тощо. Очевидно, що працездатність людей із такою фізичною формою буде невисокою.

Гіркий пенсійний хліб

За словами Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової, близько 80% українських пенсіонерів перебувають за межею або на рівні монетарної бідності. Погодьтеся, з такими статками нашим людям годі й мріяти про повноцінне життя на заслуженого відпочинку.

Вирішила і я розпитати своїх родичів, як їм живеться на пенсії.

Моя 75-річна бабуся Галина Михайлівна вийшла на законний відпочинок 2001 року. Було їй тоді 55. Трудовий стаж – 33 роки. ЇЇ пенсія – більша за мінімальну, проте ці гроші важко назвати достаком. Бабуся зве їх «копійками». І не приховує суму й докору:

– Жити на ці копійки дуже тяжко. За квартиру платити та й щось попоїсти купити. А в моєму віці, знаєш, до хліба ще й ліків треба. Чимало. А вони ж ой які дорогезні! Найдешевші купую за п’ятдесят гривень.

На пенсії бабуся нудиться. Раніше шила та в’язала, а тепер болять руки та й зір стрімко падає. Розважає себе серіалами і кросвордами.

Зазвичай українські пенсіонери страждають від самотності. Моя бабуся – не виняток. Більшість її родичів мешкає в інших містах. І бабуся знаходить відраду, спілкуючись із Сонею. Так звати її кішку.

– Вона моя подружка. Якби не Сонька, я б, може, з глузду з’їхала. Іноді коментую те, що йде по телевізору. Розмовляю з кішкою, щоб не забути людської мови.

Киця теж потребує витрат. Нещодавно в тваринки виявили кісту. Допомогли грішми доньки, а інакше навряд чи середньостатистична пенсіонерка змогла б звернутися по допомогу до ветеринара.

– Молюся за вас, щоб хоч ви мали людський заробіток, а не оті наші копійки. Щоб могли бодай щось накопичувати, відкладати на старість.

Олександр Павлович, 64-річний чоловік моєї тітки, оформив пенсію в 2011 році. Має робочого стажу аж 47 років, але наразі продовжує працювати. Чому не насолоджується законним відпочинком?

– По-перше, на ту пенсію по-людськи не проживеш. А по-друге, не хочу залишатися вдома. Здоров’я ще маю, а вдома чим займатися? Я ще не досягнув у житті того, що хотів. Хоча… Якби була нормальна пенсія, не працював би. Подорожував би Україною, їздив закордон…

Олександр Павлович має свій рецепт, як розв’язати пенсійну проблему:

– А посадити б на пів року наших депутатів на статки середнього пенсіонера. Нехай поживуть, може, хоч тоді схаменуться.

Мій батько з наступного року має законне право вийти на пенсію. Тому розпитала і про його наміри:

– Пенсію, звісно, оформлю, але роботи не покину, залишуся працювати. Поки мозок думає – ти живеш, та й на роботі почуваєш себе важливим. Не знаю, яку мені пенсію нарахують. Хотілося б, звісно, отримувати бодай удвічі більше за мінімальну. Тоді можна щось відкладати.

І замислившись додав:

– Має ж нарешті нормально запрацювати виробництво. Щоб підприємства не простоювали, щоб не трудилися на кляті офшори, а виходили з «тіні», чесно платили податки. І до Пенсійного фонду. Та й молодь нашу треба шанувати, робочі місця їй створювати, аби не розбігалися працездатні на заробітки по світах. І повсюдне крадійство зупинити, казнокрадів вивести на чисту воду. Отоді і наш Пенсійний фонд не буде злиднями світити, і пенсіонери не животітимуть.

До світла

Пенсійна проблема може стати загальнонаціональною бідою, якщо за цей вузол не взятися вже і тепер.

Надія є. Наступного року уряд планує п’ятиетапне підвищення пенсій. Обіцяють не за горами появу накопичувальної пенсійної системи.

Проте сподіватися тільки на владу не варто. Очевидно, це той випадок, коли діти, онуки, родини, громади теж мають дбати про своїх «старшин». Щоб ті не відчували себе самотніми, покинутими, зайвими.

Є й державні соціальні служби, і структури в органах влади та місцевого самоврядування, які опікуються гуманітарною сферою, і громадські організації, і потужний волонтерський рух. Чому б разом із доброчинцями-бізнесменами не подбати, щоб у мікрорайонах великих міст, у містечках, селищах, селах працювали клуби пенсіонерів – з гуртками, мистецькими вечорами, з колективними переглядами фільмів тощо. А стареньким, які не мають родичів, забезпечити комфортне проживання у будинках для літніх людей. Тут теж могли б суттєво допомогти благодійники.

А ми? Почнімо хоча б з допомоги своїм бабусям, дідусям, родичам.

– Сподіваюся ще дочекатися того часу, коли наші люди зустрічатимуть старість не як страшний вирок, – зізнався мені батько.

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company