Столітня скрипка ожила

У Диканській картинній галереї, що на Полтавщині, відбулося музичне свято на честь 140-річчя від дня народження славетного земляка – музиканта, композитора і хорового диригента Федора Попадича. Організатори підготували для гостей дійства справжній сюрприз: після маже столітнього мовчання зазвучала скрипка, експонат місцевого краєзнавчого музею.

Дивовижна історія цього раритету. Створив його Тимофій Панасович Губа. Народжений 1865 року, до 1917-го працював у майстерні музичних інструментів князя Кочубея. Губи – рід споконвічних музикантів, а до того ж унікальних майстрів: самі собі виготовляли скрипки, віолончелі, контрабаси та басолі. Кочубей запросив їх до себе з Польщі на початку ХІХ століття – як  творців вишуканих меблів та скрипників. Міг магнат собі це дозволити, адже відомо, що пиво на його заводі варив бельгієць, а молочні продукти до столу князя готувала запрошена з Литви молочниця. Справедливості заради зауважимо, що й князь турбувався про своїх майстрів, намагався створити їм усі умови для роботи. Скажімо, у своєму стаді утримував корову молочниці, аби родина жінки мала й собі молоко і до молока.

Тимофій Панасович був дивовижною натурою. Все життя намагався розкрити таємницю великого скрипкового генія Страдиварі. Вважав, що звучанню деревини заважає присутня у ній смола, тож намагався знайти способи очистки. Захоплювався велосипедним спортом і навіть в солідному віці брав участь у велогонках на полтавському циклодромі. Був і «губерніальним» чемпіоном з цього виду спорту, отримав нагороду з рук самого Володимира Галактіоновича Короленка, теж палкого «велофана».  А ще пасічникував. І захоплювався точною механікою. Ремонтував годинники та велосипеди. Було таке, що й першому міністрові освіти України Івану Стешенку полагодив ровера. Мав Тимофій Панасович шестеро дітей: п’ятьох синів і доньку. До революції дав усім синам вищу освіту. Іларіон мав сільськогосподарський фах, але пішов батьківським шляхом: виготовляв меблі, музичні інструменти і 1913 року за свою шафу для посуду отримав бронзову медаль в Петербурзі. Петро працював головним бухгалтером. Андрій – учителем. Григорій – начальником пошти у селі Великі Будища. Федір у 1914 році закінчив московське Строгановське художнє училище. Все життя прожив у Таганрозі. Організував перший музей Чехова й упродовж багатьох років був його директором.

До Тимофія Панасовича у вересні 1938 року приїздив з Ленінграда композитор Віктор Томілін, щоб записати у його виконанні рідкісні українські народні мелодії і танці, зокрема й «потрійний козачок».

Музика єднала всю родину. Губи часто збиралися разом, грали оркестром – і рідні і двоюрідні. Давали концерти і «задавали жару» на весіллях. Про них згадує дослідник А. Гуменюк у книжці «Українські музичні інструменти» («Київ: «Наукова думка», 1967).

Скрипку, яка багато літ німувала музейним експонатом, Тимофій Панасович колись подарував своєму двоюрідному братові Захару Йосиповичу Губі. Той працював регентом церковного хору диканської Миколаївської церкви. Дарунок зберігався в його родині, аж поки онуки Захара не продали хату – виїхали з Диканьки. Відтоді інструмент став експонатом: спершу – народного, потім – краєзнавчого музею.

Звісно, час зробив свою справу: гриф скрипки потріскався, місцями дерево пошкодив шашіль. Довелося шукати реставратора, який зумів би вдихнути в раритетний інструмент нове життя. За це взявся відомий 90-річний полтавський маестро Юрій Бернадський. Як признавався опісля Юрій Нифонтович, оновити скрипку було вкрай непросто. Але славний майстер з роботою гідно впорався. І власноруч продемонстрував гостям свята потужне звучання відродженого інструмента.

Полтавці мріють, щоб славетна скрипка Тимофія Губи бодай ще раз заспівала на повен голос у великій концертній залі. Натхненням одного з відомих полтавських скрипалів.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company