СТОРОЖА СЛОВА

«…Возвеличу// Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх// Поставлю слово». Кому з нас, мудрих раціоналістів,  Шевченкові рядки не видавалися дещо наївними, поетичною метафорою і не більше? Бо що то за сторожа зі слів? Не мур, і не паркан… Та й сам геніальний Кобзар, ніби  підтверджував наш скепсис: «Ну що б, здавалося, слова»…

Але саме Шевченко оберігає нас третє століття як націю, творить із окремішніх людей  народ, багатомільйонну сім`ю.  Примітивна біомаса швидко б розчинилася у просторі і часі серед історичних катаклізмів. Але завжди з нами Тарас Шевченко зі своїм простим і життєствердним: «Борітеся – поборете!» Своє слово поет посилав «і мертвим, і живим, і ненарожденним», бо, мабуть, першим серед нас побачив націю у  безперервному історичному вимірі й одночасно – як одну родину, від батька до сина…

А чи не замислювався хтось із нас суто раціоналістично: звідки у Шевченка оте мудре і цілюще слово, наповнене історичною широтою,  народною мудрістю і правдою? У двотомному «Словникові мови Шевченка», укладеному 1964  року Інститутом мовознавства,  – 10116 слів. Начебто й  небагато, як на наш мовно-стилістично розвинений час. Дослідники стверджують, що такий словниковий запас мають студенти-першокурсники. Але йдеться про слова з творчого доробку Шевченка, а словниковий запас самого письменника, звісно ж, був значно більшим.  До згаданого двотомника, наприклад, не ввійшли українські слова,  прислів’я і приказки, топоніми з його російськомовної прози, фольклорних  записів.

У цьому словнику на п’ять літер – від «А до Д»  – 1894 слова, а в тодішньому «Словнику малоросійському» на цих-таки літерах  вміщено 2074 слова. Практично за однакової кількості слів «Словник мови Шевченка» лише на третину збігається з отим «малоросійським»! Тобто, володіючи тодішньою українською мовою, Шевченко відбирав найяскравіші і найвлучніші слова, паралельно творячи нові, вдихаючи життя у віджилі чи рідко вживані. «Муж, благая, беззаконіє, окрадені», –  ці слова гармонійно ввійшли  в сучасну літературну мову зі старослов’янської.  «Создатель»  у Шевченка стає верхотворцем, а «лицемерие» – криводушієм . Які емоційні і колоритні новотвори!

Письменник Павло Щириця, розповідаючи про «Словник Тараса Шевченка», упорядкований митрополитом Іларіоном (Іваном Огієнком), наводить з розділу «Новотвори в Шевченковій мові»  такі приклади: «широколисті» тополі, «крутоберегий» Дніпро,  дерева «великолітні». Чи «недвига» – інертна людина. Як влучно! Або «недосвіт» –  ранній морозець.

То звідки ж у Шевченка така щедра і багата мова, звідки відчуття її природного джерела? Нагадую, що сирота-Тарас покинув рідну Черкащину, коли йому виповнилося п’ятнадцять: поїхав за своїм паном Енгельгардтом у Вільно-Вільнюс. Згадаймо, друзі-раціоналісти,  себе школярами, порівняйте свої знання мови з Шевченковим!  А Тарас  мав лише сяку-таку дяківську науку. І отих дитячих напівсирітських років йому вистачило, щоб переповнити себе глибинами народної мови! «Кобзар» він видав  у квітні 1840 року, коли йому виповнилося 26.

«А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди», —  писав Тарас Шевченко у передмові до другого видання «Кобзаря». Чи ж кожен із нас, освічено-культурних, хоч на вершечок підріс до такої розсудливої впевненості у величі свого народу і своєї мови?

Зрозуміло, що в часи Шевченка  українська мова уже  була сформована, Великий Кобзар надав їй літературного блиску. Але, щоб  підлітком  осягнути її обшир і таїну творення, відчувати вповні кожен звук у слові, то таки треба бути генієм!

Учасники таємного Кирило-Мефодіївського братства, де Шевченко був найпомітнішим, ставили собі за мету, щоб «кожен слов’янський народ мав свій язик, свою літературу». І Тарас Шевченко собою утвердив Україну, став найвеличнішим серед творців нашої культури. Прикметно, що тоді у царській імперії нас офіційно ставили в розряд «малоросів», але жандармське слідство велося у справі «Україно-слов`янського товариства». Україна, а не Малоросія! Отак  вимушено схилялися перед Шевченком індикуваті імперці.

Як вважає професор Іван Ющук, Тарас Шевченко як митець  виріс не просто з народної мови, а з мови українського козацтва. На Запорозьку Січ стікалися усі «язики» і «нарєчія» з найвіддаленіших українських закутків і сусідніх земель. То була не лише кузня волі і непокори, а й плавильна піч нового слова! Згадайте хоча б лист запорожців до турецького султана. Чи пісні козачки Марусі Чурай, заспівані нашим народом задовго до Тараса Шевченка. «З козацької мови виріс великий Тарас Шевченко, прадід якого Андрій був кошовим писарем Запорозької Січі і через діда Івана передав цю мову своєму правнукові — Тарасові Шевченку», –  пише Іван Ющук. Звідти, з козацького слова діда-прадіда,  виріс великий поет. Звідти його потяг до волі-козацької долі, й оте «немов діди  високочолі, дуби з Гетьманщини стоять».

Мова – то, здається, не лише слова. Найперше – то величний незнищенний дух, дух правди і життя, свободи, честі, дух, який «героїть» за матір-Вітчизну!  Корінь-код  минулих і прийдешніх поколінь твого великого роду. Оцей Дух у Слові Правди і поставив на сторожі коло нас великий Шевченко. І Слово те з віками не перейде, а Дух – не змаліє!

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company