Між тишею і громом

Світові не вистачає розуму, але для того, щоб збагнути цю просту істину, потрібен розум.

На моїх очах дорослішає мій син, а ще поступово дорослішало декілька випусків студентів. Спочатку між нами була різниця у віці 9-10 років, а тепер – 20+…

Ідеальна педагогіка

Уся педагогіка базується на цінностях, які поступово формують характер та світобачення майбутнього члена суспільства. Що  говорити про студентів, які приходять на перший курс розгубленими та дещо пасивними в реакціях на навколишній світ, а залишають виш уже сформованими особистостями, власне, дорослими людьми.

Які цінності ми їм пропонуємо? Чи можна взагалі пропонувати якісь готові, виплекані віковим досвідом цінності для «освоєння» у  17 років?

Читаю дослідження кандидата педагогічних наук О.Власенка: від 25 до 50 відсотків представників різних соціальних груп називають базовими цінностями доброту, турботливе ставлення до людей, щирість, тактовність, милосердя, співчуття, чуйність, уважність, справедливість, самокритичність, чесність, вірність, непримиренність до антигуманних вчинків, мужність, принциповість, повагу до людської гідності, доброзичливість, скромність, ввічливість.  У другій групі цінностей (перевага 25-ти відсотків опитуваних) – рівність, патріотизм, безкорисливість, терплячість, толерантність, доброчинність, наполегливість. У третій, якій надають перевагу 16 відсотків респондентів, – сила волі, раціональність, ентузіазм, багатство, самопожертва.

Як свідчить дослідження, у молодих членів українського суспільства правильні уявлення про цінності, причому лідирують ті, що відображають гуманне ставлення.

Чому ж тоді живемо в такому наскрізь нетолерантному суспільстві? Мені думається, що прірва між проголошеними цінностями та реальністю викликана постійним зіткненням дитини чи підлітка з найбільшим парадоксом дорослого суспільства: дорослі не живуть так, як навчають жити дітей…

Недочасна правда…

Ось простий приклад: на парах із журналістики ми постійно повторюємо студентам, що їхнє найголовніше професійне завдання – викривати хворобливі явища суспільства, сигналізувати про них,  оприлюднювати. Все правильно. А насправді ті ж студенти, які живуть у гуртожитку, часто потерпають від того, що хтось грубо порушує їхні права, – і… мовчать.

Проблема в тому, що керівництво гуртожитку не поділяє гуманістичної політики нашого університету, бо не є його структурним підрозділом. Звісно, розуміємо, що проблема гуртожитків надзвичайно складна. Університет не може розв’язати її за один рік, хоча для цього вже зроблено багато. Ми все це розуміємо… Розуміємо і – мовчимо. Бо так правильно як на сьогодні і на ту ситуацію, що «має місце бути»…

Отак мимоволі формуємо конформістів, які завтра, вже у професії, не доведи, Боже, мовчатимуть про гірші порушення, бо так їм видаватиметься «правильно».

Ось така дилема. Така антитеза між дорослим розумінням складності ситуації та прививанням цінностей молодому поколінню.

Я не хочу, щоб іще одне покоління виросло з небажанням чинити опір соціальній несправедливості, щоб за мовчазної згоди цього нового покоління робилося те, що травмує, підточує, розкраює наше суспільство вже не одне десятиліття.

Теорія «мамонтів»

Колега колись висунув гіпотезу про зміни в суспільстві, які почнуться тоді, коли помруть ті, хто пам’ятають Радянський Союз… «Мамонти», як він їх жартома називає. Не погоджуюся з такою гіпотезою, бо в кожному поколінні є люди з різними поглядами на життя, різними логічними схемами сприйняття реальності. Є й ті, що «без схем».

Не варто покладатися на відмирання застарілих цінностей як невідворотній процес, бо контекст реальності формують усі, хто в ній сущий, і ми, дорослі, поступово пропонуємо своїм дітям ненав’язливий конформізм… Саме той конформізм, який потім не дозволить суспільству розвиватися, рухатися вперед, ламати застарілі схеми.

То чи залишаться цінності лише в теорії? Залежить від нас.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company