Цьогорічну Міжнародну фотовиставку всеукраїнська газета «День» приурочила до свого 25-річчя. Це традиційний річний підсумок фотоконкурсу, який шановане видання регулярно проводить уже понад 20 літ.
Вибрані найкращі 300 світлин відтворюють знакові миті року, що минув. У всіх його проявах.   

На світлині – лише мить одного життя… Зібравши їх у сотнях проявів, у сотнях пар очей, у сотнях людських доль, фотоекспозиція розповідає значно більше і красномовніше, ніж затяжні повчальні розмови. Секунда болю, секунда сміху, секундний погляд, секунда самотності…  На пласкому фото – цілий світ, його незміряна глибина і неозора далечінь. Світлини зорять у душу,  надихають,  зривають з очей пелену.

Один погляд міцно засів у мені. Погляд нашого воїна-захисника: ані тіні відчаю чи страху –  рішучість і сила лицаря, спокійна океанічна міць, яка виколихує перемогу.

… Степи, будівлі, малеча, лікарі й бабуся, що невимовно тихо кричала. Поглядом… Світлина,.. ні, картина «Самота» викликає моторошний холод. Життя, дароване людині, щоб радіти і ділитися радістю з іншими, тут віє безпросвітною пусткою.

Цю фотовиставку створили справді велемудрі, талановиті і небайдужі українці. Не декларативні патріоти, а ті кому направду неоднаково «як Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять».  І не дивно, що й цьогорічне свято відкриття фотовиставки зібрало в Українському домі добірне товариство відомих людей – політиків, громадських діячів, журналістів, митців. Справжніх друзів і шанувальників газети «День», яка чверть віку підтримує і поширює в суспільстві світло Мудрості та Істини. І це не може не вражати!

… Кожен, хто побував на відкритті цієї виставки мимоволі обирав свою найкращу світлину. До душі і серця. Я обрала фото «Титан»  авторства Юлії Кредо: воїн із виразним поглядом, з палючим знаком війни на лиці і протезом замість руки. У цій лицарській поставі, у цьому виді, у глибіні погляду – все сутнісне. Все те, що є Незнищенністю Нації, яку так точно визначив зачинатель нової української літератури: «Любов к Отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша од гармат».

Це – мій герой. І, сподіваюся, не лише мій…