«Світлиця» в «застінках ізби»

Дитячий літературний конкурс «Ми діти твої, Україно» засновано ще 1998 року газетою «Кримська світлиця». Відтоді багато води спливло. І конкурс не раз уривався, і, власне, «Кримську світлицю» зі штаб-квартирою у Сімферополі після російської окупації – тепер ніби розірвано навпіл: хтось із її творців переїхав на материкову Україну, а хтось лишився в Криму, і звідти, в інтернет-версії, продовжує творити видання.

Торік, 22 січня, у День Соборності України, газета «Кримська світлиця» відновила дитячий літературний конкурс та оголосила його Всеукраїнським, імені кримського поета й українського патріота Данила Кононенка. Конкурс відбувається у трьох номінаціях: «Поезія», «Проза», «Публіцистика». Цього року у змаганні взяли участь понад 100 старшокласників чи не з усіх куточків країни, восьмеро з яких – кримчани. А фіналістами стали 15-ро учасників. Всі вони отримали дипломи, подарунки та грошові премії. Гран-прі удостоївся Роман Бабій з Львівщини. Кращими в номінаціях стали Ілона Котовщик та Мирослава Терещенко з Київщини і Катя Гетало з Херсонщини.

Кошти для проведення конкурсу редакція збирала як добровільні пожертви. За рік через інтернет вдалося накопичити трохи більше 14 тисяч гривень. Цього, звісно, бракувало для фінального збору в столиці: навіть на облаштування і харчування дітей, не кажучи вже про нагородження. Завершальна фаза була під загрозою зриву. Аж тут неочікувано надійшла підтримка мецената зі США Івана Бернацького (народного артиста України, засновника Українського театру у Нью-Йорку).

Таким чином конкурс відбувся. А вже наступного дня в приміщенні Українського кризового медіа-центру організатори творчого турніру дітей зібрали брифінг. Розповіли про конкурс,  про «дорослі» проблеми вітчизняної журналістики, пов’язані з українською медіаприсутністю на окупованих територіях. І тут-таки домовилися з головою Національної спілки письменників України Михайлом Сидоржевським про творчі майстерні для лауреатів дитячого конкурсу. Їх уже цього року проведуть знані майстри слова, в Ірпінському письменницькому будинку творчості.

–  Мене питають, часто з притиском, чи залишилося щось українське в Криму, –  розповідає голова оргкомітету конкурсу, головний редактор «Кримської світлиці» (тепер в «екзилі») Віктор Качула. – То я маю всім  принагідно засвідчити, і прошу передати на всю велику Україну, що там, у Криму, принаймні духовне, творче українське життя єсть! Воно не припинялося ні на мить, воно живе, і на нашому невмирущому сайті «Українська світлиця» зокрема, який засновано ще 2002 року. Українське кримське життя не згасає і завдяки таким ось заходам колективу нашої газети. Ми не погодилися депортуватися, кинути напризволяще наших читачів-українців, а їх, за останнім переписом (російським переписом!), – понад 350 тисяч! Це ті люди, завважте, котрі не побоялися назвати себе українцями. За нинішніх умов це героїзм! Тому ми, журналісти «Світлиці», залишилися з ними, як залишилася з ними і наша Українська церква, яка діє й активно присутня на нашому сайті. Повторюся: в Криму є українці, які не скиглять, не ховаються в підпілля, а продовжують жити, творити, аби на тому нині дуже тяжкому полі українські зерна не всихали, а проростали.

А фінал Всеукраїнського дитячого літературного конкурсу імені Данила Кононенка ми вже вдруге проводимо в нашій столиці. Данило Андрійович, якого називали «українською кримською совістю», стояв біля витоків цього конкурсу.  Він також один із фундаторів і газети «Кримська світлиця», якій цього року виповнюється чверть віку. І ми там, у Криму, спробуємо цю дату гідно відзначити. До речі, щойно видали книжку спогадів про Данила Кононенка. Видали там, у Сімферополі.  Данила Кононенка не стало два роки тому. Він помер як на фронті. Писав чергову статтю про події на Сході, розхвилювався і… серце не витримало.

Розумієте, взяти і покинути там те, що починав Данило Андрійович, і не тільки він один, було б зрадою, боягузтвом. Там багато наших українських могил. Покинути все те і розбігтися?Зрадити тамтешніх наших людей, котрі моляться на українське слово? Хіба так маємо чинити? Наші люди там просять бути з ними. І Українську державу просять не кидати їх.                                         

–  Конкурс «Ми діти твої, Україно», започаткований у Криму, –  це по суті спроба українського виживання, –  зауважив голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. – Прикро, що наша держава від цього самоусунулась, Для  української влади з часу Незалежності Крим завжди був у кращому випадку місцем, куди можна поїхати відпочити. Фактично він був кинутий напризволяще. І тепер пожинаємо плоди тієї злочинної безвідповідальності. Натомість цей дитячий літературний конкурс формує психологію нового покоління – психологію переможців, які будуватимуть нову Україну.

Письменник Василь Марсюк, який очолював журі конкурсу, назвав його організаторів самовідданими людьми, котрі думають не про гроші, а про наше майбутнє. На його думку, цей конкурс «не лише, і, може, не стільки для дітей, скільки для їхніх батьків, для свідомих людей, для майбутньої, справді великої і саме Української Держави».

–  Слухайте, –  не приховував захоплення майстер слова, – на конкурс від дітей надійшли такі несподівані твори, що деякі з них, повірте, стократ вартісніші, ніж у декого з професійних вітчизняних літераторів! Бо в них –  непідробна щирість, безпосередність… Що з цих дітей буде в майбутньому – Бог святий знає. Але ми, дорослі, маємо підсобити Господу. Сьогодні ці дітки дивляться на нас із довірою, і ми ту дитячу довіру мусимо виправдати.

Тринадцятирічна школярка з Київщини Ілона Котовщик, одна з цьогорічних переможниць конкурсу, прочитала кілька поезій з її першої книжечки «Бог війни». А потім на прохання Василя Марсюка продекламувала свій новий вірш. Всього два рядки, але ж які!

Закохані задивляються в очі,
А я ще й досі – в далечінь…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company