Своє авто: мрія і розкіш

Всі люди діляться на дві великі групи: водіїв і пішоходів. А між ними – ті, хто лише мріє про кермо. Останнім часом серед майбутніх водіїв побільшало жінок. Ми поцікавилися у молодих, чому їх ваблять водійські права, чому іноді автівка стає найбільшою мрією  життя.

Ольга Гончарова, студентка Київського університету імені Бориса Грінченка, 23 роки:

–  Маю водійське посвідчення, але за кермо сідаю не щодня, як правило, на вихідних, тому що на власну автівку ще не заробила. Від водіння отримую задоволення. Люблю швидкість, але таку розкіш дозволяю лише на автодромі. Вихованість і законослухняність вважаю найголовнішими на дорозі. Попри те впевнений ти у своїх водійських здібностях чи ні, ніколи не знаєш, що заманеться водію сусідньої автівки.

Богдан Костенко, професійний водій, 23 роки:

– З дитинства люблю автівки. Почалося з невинних ігор на дитячому майданчику, а переросло в захоплення і навіть у професію. Знаю, що це неправильно, але  кермував автомобілем ще у свої п`ятнадцать. Хоча і їздив на безпечні відстані, проте більше думав, що це круто, і менше – про безпеку. Дочекавшись 18-тиліття, склав іспит на довгоочікуване посвідчення. Працюю водієм. Хоча  власного авто не маю, але часто беру машину у тата, якщо виникає  потреба поїхати у справах. Мрію про власну автівку і сподіваюся, що ближчим часом її придбаю.

Евгенія Клиша, веб-дизайнер, 22 роки:

– Звісно, автомобіль – моя мрія.  Найперше – піду в автошколу, хоча придбати машину поки що не маю можливості. Нове авто середнього класу коштує приблизно 270 тисяч гривень, а моя заробітна плата – 9 тис. на місяць. Виходить, якщо три роки не буду їсти-пити, то, можливо, змогла б собі дозволити таку покупку…  Хоча на бензин грошей уже не лишиться (сміється). А якщо без жартів, то пальне дорожчає постійно, місто завжди в заторах… Вигідніше їздити в метро. Посвідчення водія зроблю, бо в будь-який  момент «корочка»  може знадобитися. А раптом  хтось  подарує автомобіль?!

Анастасія Лузя, журналістка, 23 роки:

– Я не маю прав і не планую бути водієм. У мого чоловіка є автомобіль і цього нам вистачає. Якщо мені потрібно кудись поїхати, то планую свій час так, щоб чоловік теж був вільний і зміг мене підвезти. А в повсякденному житті користуюся громадським транспортом. Зручно, не потребує великих затрат і часом швидше, ніж на власному авто.

Олеся Гуляєва, студентка Донецького національного університету економіки та торгівлі імені Туган-Барановського, 22 роки:

– Прав не маю, але дуже хочу навчитися кермувати машиною. Зараз обмаль вільного часу, бо я ще й працюю,  але коли закінчу університет, то  найперше, що  зроблю, – піду до автошколи. Мрію про авто дуже-дуже… Батьки живуть за містом, відвідую їх рідко, а коли  матиму автомобіль, наїжджатиму до них частіше. Ненавиджу громадський транспорт…

Анастасія Турченко, архітектор, 23 роки:

– Ближчим часом піду вчитися до автошколи. Зараз займаюся моніторингом, порівнюю ціни  і якість викладання, читаю коментарі випускників. Хочу обрати авторитетну автошколу, бо кермувати машиною – надто відповідально. Я не завжди уважна, а дорога потребує неймовірної концентрації. Тому й хочу вибрати автошколу з професійними інструкторами. Найближчим часом планую придбати авто. Порівнюю ціни, але вибір ще не зробила. Знаю одне: ціна має відповідати якості.

Анастасія Шатунова, хореограф, 22 роки:

– Авто не воджу, але дуже хочу. Складатиму іспит на права лише у тому випадку, коли буде можливість придбати автівку, а поки що…  Буваючи у місті, помічаю, що там вигідніше і швидше їздити громадським транспортом. Постійні автомобільні затори на дорогах забирають час. І додають сумніву: чи варто придбавати авто?

Наталія Комарова, учасниця шоу «Від пацанки до панянки», 29 років:

– Отримала права два роки тому, але машину не воджу. Збираю гроші, хочу якусь «чоловічу» марку, наприклад, «БМВ» чи «Шевроле», і щоб чорного кольору. А зараз інколи орендую мопед, люблю дорогу, швидкість, адреналін. Одного разу навіть потрапила в аварію, але не зі своєї вини, і, слава Богу, без наслідків. Мій мопед стояв, а якийсь зівака «вліпився»… Розійшлися мирно.

Раніше,  коли ще жила в Маріуполі, знаходила собі різні «розваги». Вдягала втомобільний шолом задом наперед і виїжджала мотоциклом на зустрічну смугу… Одне слово: «Є що згадати – немає про що розказати». Але «пустощі» лишилися у минулому, більше такого не роблю й іншим не раджу.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company