Сила вірності

Цілий тиждень вмовляла маму та її чоловіка поїхати від війни у безпечне місце. Той тиждень правильніше б назвати вічністю сподівань. Довгий тиждень, який потім перейшов у місяць цілковитої невизначеності. Батьки маминого чоловіка – похилого віку, самостійно не пересуваються, потребують постійного піклування. І він вирішив залишатися. А з ним залишилась і моя мама.

Телефонічні вмовляння були марними – відповідали незмінно: залишаємося з батьками. І раптом зв’язок з ними обірвався. В’їзд до нашого міста заблокували, воно перетворилося на поле бою.

Відтоді кожен день став для мене днем потрясінь. Днем пошуку найменших можливостей для порятунку рідних. І днем страху: я боялася, що якщо припиню посилати їм у невідомість есемески, то спізнюся… Кожної вільної миті думками надсилала до мами повідомлення: «ти сильна…», «ти витримаєш…», «ти все зможеш…».

Зі своїми старшими братами шукала де могла волонтерів, які могли б вивезти моїх рідних. Залишили сотні заявок. Тепер прізвище матусі та її чоловіка знає кожен у їхньому місті. Це тривало довгих 37 днів, але ми змогли! На 38-й день безжальної війни маму та її чоловіка евакуювали з їхнього зруйнованого будинку.

Кохання виявилося сильнішим за страх смерті. Відсутність води, їжі, тепла, світла та зв’язку не змогли похитнути його. Готуючи крихти їжі на багатті під постійними бомбардуваннями, моя матуся, зізнається, жодного разу не вагалася, мовляв, робить щось неправильно. Не знаючи, скільки триватиме цей жах, особливо не переймаючись на скільки ще вистачить їжі та води. З вірою, що таки виживуть, вона мужньо протистояла біді своєю найсильнішою зброю – людяністю! Так чинять люди, які живуть заради свого вибору, а не вибирають, заради того, щоб жити.

Моя мама – справжня героїня. Під бомбами не припиняла готувати суп, бо знала, що чоловіка і його стареньких батьків треба підкріпити і зігріти. А побачивши російських окупантів, не сховалася – продовжувала рухатися, бо десь там без їжі помирає кіт… Вірна дружина, яка залишилася пліч-о-пліч з чоловіком навіть там, де за кожним рогом чатувала люта смерть. Жінка без страху. Мої діти й онуки пишатимуться нею, так само як пишаюся я.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company