Таксі до метро. Україною

Збираюся до своєї доброї знайомої. Давно не бачилися. На мені найулюбленіші джинси (мама іноді називає їх «два мішки на двох ногах»), чорний стриманий светр, що увібрав атмосферу суботніх прогулянок з волейболістами. Пшикаю парфумами, хапаю сумку з усім необхідним для приготування смачного глінтвейну і притьмом на вихід.

Мчу до зупинки своєї 79-ї маршрутки з надією, що таки встигну. Дарма. Ловлю попутку. Ось вона, моя: синя автівка, заляпана брудом. Пірнаю у салон, окидаючи побіжним зором… Звичайний, нічого особливого.

– Вибачайте, я був на виїзді…

У голосі водія ловлю довірливі нотки. Розумію, що це таксист. І схоже, балакучий. Ні, в цьому немає нічого поганого.

Рухалися за невимушеною розмовою. Спершу про мій Ірпінь. Хоч і живу я в ньому близько року, але це містечко потроху стає мені все рідніше і рідніше. Потім говорили про нашу Україну. Виявилося, що водій об’їздив її всю: від Заходу і Сходу. Зізнався: не довелося побувати лише у Донецьку і Луганську. Я кивнула, причина зрозуміла …

А він уже оповідав про Південь. І про каньйони Дністра. І про те, як він майже одружився в Ужгороді…

– Чим довше живу, тим більше переконуюся, що вона у мене найулюбленіша. Це правда. У нас немає ураганів, цунамі, малярії, купи страшних тропічних хвороб… Нема і такого розбою та злиднів, як по чужих чужаницях. Чудова природа, м’який клімат, прекрасні, гостинні люди… Коли ти десь у чужині, за тисячі кілометрів від дому, іноді у важкодоступних місцях, сподіватися можна лише на себе і свою аптечку.

За розмовою і не зчулася, як за вікном кабіни постав знак метро. Моя станція. Тягнуся до сумки по гаманець. І ловлю на собі погляд водія.

– Дівчино, грошей з вас не візьму. Я ж вас просто підвіз. Якби хотів, то одразу запитав би, скільки ви готові заплатити за дорогу. Свої гроші я й так зароблю. А вам порада: перш ніж бігти дивитися, що там, за кордоном, пізнайте свою країну. Щасти вам!

Відтоді запалилася нестримним бажанням відкрити для себе… себе. Мою Україну. Об’їхати її від Півночі до Півдня, від західної межі до східної. Не проминати міст і містечок, верховин і долин, лісів, озер і отого каньйону, що стереже загадкову ріку Дністер. А надивувавшись, намилувавшись, наснажившись багатством рідних просторів, вирушити відкривати свої дива у світ, за моря й океани.

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company