Найперше, що вразило на засіданні «круглого столу»  «Рівний доступ до освіти в Україні в умовах нових викликів», організованому ГО «Фонд «Відкрита політика», – неймовірна кількість учасників: понад два десятки. Усім було що сказати і всіх спиняли на «найцікавішому» – як завжди, через обмаль часу.

 З  актуальної і почасти дуже емоційної розмови в контексті «рівного доступу» до освіти  спікери виокремили, власне, три найпосутніші проблеми:  а) якісній освіті шкодить війна на сході країни; б) невизначеність з реформуванням мережі шкіл; в) корупція та нерозуміння місцевими органами влади необхідності вкладати кошти в освіту.

Саме довкола цих проблем і кипіла поважна дискусія.

«Про рівний доступ дітей до освіти, які залишилися в зоні конфлікту, не може бути й мови. 555 шкіл – на тимчасово непідконтрольній українській владі території. У сірій зоні цього навчального року призупинили діяльність 18 шкіл. На лінії розмежування працює 37 шкіл, де навчається 6564 учні. Де-факто там неможливо організувати повноцінний навчальний процес, і ми маємо це визнати», – констатує директор ГО «Фонд «Відкрита політика» Ірина Жданова.

З нею погоджуються більшість учасників «круглого столу». Наголошуючи: проблему можливо розв’язати хіба що розвитком дистанційної освіти, технологічним підсиленням навчальних закладів, які функціюють при межі з окупованими територіями. І звісно ж, розширюючи доступ до української освіти учням у тимчасово не контрольованих Україною районах Донбасу та в окупованому  Криму –  за допомогою освітньої платформи, викладеної в інтернеті.

На думку Ірини Жданової, організації навчального процесу нині в різних регіонах, у навчальних закладах різних форм нині все ще серйозно шкодить корупційна складова. Місцева влада часто-густо або не розуміє нагальної необхідності, або й не має бажання вкладати у розвиток навчальних закладів. Отже, вони свідомо підривають репутацію своїх навчальних закладів вимушеною практикою так званих благодійними внесків, які сплачують батьки на різноманітні потреби. А водночас гроші освітньої субвенції притримують на депозитних рахунках місцевих органів влади.

– Маємо такі факти, – зауважує Ірина Жданова. – Небажання місцевої влади підготувати якісні освітні проекти задля цільового використання цих коштів – це або ознака некомпетентності, або, що ймовірніше, факт корупційного розрахунку.

Ще одна проблема стала на заваді повноцінного доступу до освіти – нинішня «оптимізація» мережі навчальних закладів. Показовий приклад – ситуація, що склалася довкола інтернатів. Нерозважливість чиновників може призвести до того, що діти, які проживають у важкодоступних районах (на віддалених хуторах, в горах), просто втратять можливість отримати доступну середню освіту. На думку Ірини Жданової, у цьому випадку навіть така форма організації навчального закладу, як опорна школа, не зарадить справі. За словами експерта, в деяких регіонах батьки свідомо відправляють дитину до інтернату, на так звану 5-денну форму навчання, аби забезпечити буцімто безперервність навчального  процесу.

– Проте така «безперервність» порушує право дитини на життя в сім’ї, – переконаний Уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба. – Відсутність школи в населеному пункті чи неподалік не може бути підставою, щоб розлучати дитину з сім’єю, навіть для п’ятиденного навчання.

Зі слів «дитячого омбудсмена», нині в закладах освіти інтернатного типу перебуває близько 100 тисяч дітей. З них тільки 10 тисяч – круглі сироти, у решти ж батьки або позбавлені батьківських прав, або не можуть утримувати дітей та свідомо переклали свій клопіт на державу. Серед цієї категорії багато дітей з особливими потребами.

– І діти, позбавлені батьківського піклування, і діти з особливими потребами повинні вчалися за місцем проживання. Це невід’ємне право дитини – жити в сім’ї та ходити до школи. Можливості для отримання інклюзивної освіти має бути створено в усіх навчальних закладах країни», – наголошує пан Кулеба.  І вважає застарілою практику поєднувати в інтернатах лікувальні, соціальні та навчальні функції. «15 тисяч дітей маємо в освітніх школах-інтернатах. Це діти, які живуть в сім’ях та потребують соціальної допомоги. Яке відношення система освіти має до закладів, у яких діти, що потребують соціальної допомоги?» Приблизно така ж кількість дітей, за його словами, перебуває і в інтернатах санаторного типу. В усьому світі якщо діти в інтернатному  закладі, то все одно навчаються у звичайній школі. Стратегічно ми мусимо нарешті визначитися, що має бути і чого не має бути в інтересах дитини», – стверджує президентський уповноважений.

Йшлося за «круглим столом» і про шляхи, які б уможливили здобуття української освіти в окупованому Криму. Для цього необхідна платформа дистанційного навчання українською мовою. Таку думку, зокрема, висловила перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джапарова, котра привіталася з присутніми татарською, а далі говорила вишуканою українською. Втім, навіть на такому «круглому столі», це, схоже, стало серйозним бар’єром для «освітянської еліти» з Донбасу. Але то так – сумна репліка глядача.

Що ж до пані Еміне, то вона переконана: «Без створення ефективної мобільної онлайн-платформи дистанційного навчання українською мовою ми не зможемо йти далі. Сьогодні, за три роки окупації Криму, дітям, які ще пам’ятають українську мову, які вивчали українську історію, літературу і правознавство, поки що буде порівняно легко продовжити освіту». На думку заступника міністра, у створенні платформи дистанційного навчання могли б узяти участь такі потужні міжнародні організації, як ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ.

Аналізуючи сьогочасну освітню ситуацію в Криму, урядовець зауважила, що «фактично освіта там перетворилася на інструмент відвертої пропаганди, коли під гаслом патріотичного виховання дітям нав’язують абсолютно режимні речі, коли виправдовується режим несвободи,.. коли країна, яка є агресором стосовно України, скоює жахливі злочини, а освіта, підневільні вчителі змушені виправдовувати ту наругу».

За словами заступника міністра інформаційної політики, нині в Криму менше 1 відсотка школярів мають доступ до української мови. «Тобто, все, що пов’язано з Україною, в тому числі з українською освітою, є потенційним ризиком. Це нині небезпечно для свободи і життя», – підсумувала Еміне Джапарова.