ТРАГІЧНЕ ПРОРОЦТВО

Де була калина,
Там нап’ята буда…
На верху могили
Чорнобилю груда…
І димить чорнобиль,
Заким запалає…
І «Вічную пам’ять»
Божий птах співає…

Ці пророчі рядки написав Степан Руданський. 1875 року –  за 111 літ до Чорнобильської катастрофи.

Людство знає багато дивовижних пророцтв, на які, зазвичай, звертали увагу вже після того, як подія відбулася. Коли неможливо зарадити.

Пам’ятаємо роман американського журналіста Моргана Робертсона «Марність»? У ньому автор за 14 років до трагедії трансатлантичного лайнера «Титанік» описав цю жахливу катастрофу разюче точно: від назви судна, його довжини, водотоннажності, швидкості – до місця катастрофи, її причини, кількості рятувальних шлюпок. І навіть кількості жертв.

За 10 літ до апокаліптичної «Чорнобильської ночі», 1976 року, в 4-му (квітневому!) числі всеукраїнського сатирико-гумористичного журналу «Перець» відомий тоді український драматург Олександр Левада опублікував уривок своєї п’єси «Здрастуй, Прип’ять!»

Щоб нагадати читачам ще раз, кому треба завдячувати, що Україна має сьогодні радіоактивну зону довкола Чорнобиля, наводжу редакційний вступ-врізку до цієї публікації: «За рішенням ХХІV з’їзду КПРС в районі м. Чорнобиля Київської області будується перша на Україні атомна електростанція…»

Звісно, автор не міг здогадуватися, що написав пророцтво, інакше б не друкував його не те що «Перець», а будь-яке навіть малотиражне тогочасне партійно-радянське періодичне видання.

IMG_0983За п’єсою дві баби –  Мокрина і Марина –  прийшли до начальника будівництва атомної станції Новаша. Далі читаємо:

МАРИНА. Справді, кумо, що ж це ми той… (до Новаша). Діло в нас пильне і дуже невідкладне. Спитати хочемо: коли ви нас і куди ви нас?…

НОВАШ. Як, як? Нічого не розумію.

МОКРИНА. Ну, переселяти нас – коли і куди? Чутка є, що в двадцять чотири години і не менш, як за п’ятдесят кілометрів. Кажуть, що тут на п’ятдесят кілометрів кружка ті ваші атоми літатимуть так густо, що якщо хто надихається їх, то буде сохнути на пні.

НОВАШ. Хто це вам сказав?

МОКРИНА. Люди говорять, люди. А роз’яснення нема. Спитали ми нашого колгоспного бригадира, а він каже: «А до вас, каже, бабо Мокрино, ніякий атом не прилипне, ви самі, каже, як атомна бомба!»

МАРИНА. Голову колгоспу спитали, а він як гримне: «Одчепіться, каже, від моєї душі, мені он строгача за молоко припаяли, а ви з усякою юрундою…»

МОКРИНА. Я вам скажу так: якщо будете переселяти, то щоб хату мені знов поставили над Припяттю. У мене гуси живуть на Припяті, – весною як вижену на річку, то вони й живуть там цілісіньке літо самі. А восени знов заганяю в двір. Хату зробіть трохи більшу, ніж та, що в мене є, і під шифером, це вже само собою, а головне, щоб близько до Припяті. (Знизивши голос). А я вам за це найбільшу гуску принесу. Сама заріжу, сама й обпатраю, їжте на здоровя, ге?

МАРИНА. А в мене гусей нема, зате індиків табун. То я вам вже той… індичку… Не для хабара, цур йому, та воно ж для вас, певно, мала дрібниця – та індичка… Я від щирого серця – на гостинець вам.

НОВАШ. На гостинець!

МАРИНА. Авжеж. А ви, як будете переселяти, то і пригадайте. Що приходили, мовляв. Просили. Та старі ж вони. Та немічні…

НОВАШ. Зрозумів. А тепер слухайте мене. Дитячий садок у вашому колгоспі є?

МАРИНА. Аякже? Двоє онучат моїх там.

НОВАШ. Однесіть ви туди гуску, однесіть індичку і скажіть так. Ходили, мовляв, до товариша Новаша, вклонялися йому гускою й індичкою, щоб зглянувся, коли будуть переселяти. А він сказав за ці гостинці «спасибі» і пообіцяв, що раз ми до нього з добром, то й він нікого те турбуватиме і переселяти не буде зовсім. А гуску й індичку просив передати в дитячий садок.

МАРИНА. Не будете переселяти?

НОВАШ. І на думці не маємо.

МОКРИНА. А як же ті атоми?

НОВАШ. А ми їх – у підземелля, та навкруги – бетоном на півметра, а зверху свинцем, та знову бетоном, та знову свинцем – нехай спробують вискочити!

МАРИНА. Ну, а Припять від них не пропаде?

НОВАШ. Воду для атомної станції ми будемо брати не з річки, а з окремого водоймища і як та вода покрутиться коло атомів, то назад у Припять більше не повернеться. Ні краплини не повернеться. Наука, знаєте, все може, як дуже захоче.

МОКРИНА. А не одурите, га? Бо, знаєте, на світі скільки брехунів розвелося, що…

От як воно у світі бува. Хотів драматург посміятися над неосвіченими, недалекоглядними сільськими бабами, а вийшло геть навпаки. Виявилися у його драмі ті «затуркані плітками» селянки набагато мудрішим за премудрого начальника будівництва Новаша, за все ЦК КПРС, Раду міністрів, Академію наук і за всі керівні та спрямовуючі партійні з’їзди. Сміявся «придворний драматург» Левада над тітками і дядьками, а висміяв, сам того не бажаючи, владу. Нищівно і пророче.

Loading...

Коментар до ТРАГІЧНЕ ПРОРОЦТВО

  1. Віктор сказав:

    Ми сліпі,глухі і не розумні,і якби і роспізнали пророцтво та почали кричати на весь світ, то нас би ніхто не почув а почувши щеб запроторили в божевільню.

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company