Трамвай і люди

Атмосфера метушливого ранку. Кожен подорожній занурений у свої думки та переживання. До зупинки «Соборна» прибуває перший трамвай. Зі скрипом розчиняються бувалі у бувальцях двері. Заходять люди, тягнуться до кишень, ридикюлів, барсеток, торбинок, щоб дістати звідти своїх шість гривень… Саме скільки коштує один раз проїхатися на цьому сталевому, бозна-коли розфарбованому коневі. Дідо-трамвай, звісно, покатав би їх задурно, але це не в його волі.

Щодосвітка він справно викочує свої замурзані вікна назустріч ранковому сонцю. І од сонячного сяйва, вони мовби чистішають… Трамвай – почесний львів’янин, незамінний для цього міста. Його чекають-виглядають, вдивляючись в ранкову паволоку сотнями стривожених сонних очей. І він щодня спішить на допомогу : когось підвезти на роботу, когось – до університету, а когось – просто на прогулянку до Стрийського парку.

Цей міський бувалець вже знає в обличчя багатьох львів’ян. Цікаво, чи впізнають вони саме його? Чи вирізняють з-поміж інших його крутобоких родичів?
…Пасажири заходять поквапом, мовчки розтікаються салоном у свій внутрішній світ, як в мушлю: хтось читає журнал чи газету, хтось занурився з головою в айфон, хтось навстоячки досипає, а хтось увесь у музиці, в тій, що вібрує навушниками. І трамвай усе те бачить, чує, відчуває. Його життя так само сповнене зустрічей, тривог і переживань.

* * *

Але одного разу старий таки стане самохіть. Десь там, серед буяння львівського травневого бузку. Пасажири спершу стрепенуться, потім здивуються, але далі роззирнуться, придивляться і… зачаруються. Кожен побачить інших, усі розгледять одне одного зблизька так, мовби стрілися давні добрі знайомі. Бо життя надто красиве, коротке, швидкоплинне, щоб утрачатися на метушню. Байдуже – людське у тебе серце чи сталеве.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company