Три прості пандемічні історії

Covid-2019 фактично позбавив роботи майже 200 тисяч українців. А багатьох – і засобів до існування. У час карантину провела невеличке журналістське опитування: поспілкувалася з кількома випадковими людьми. З тими, звісно, хто погодився  поговорити. Ось дещо із записів з тих спонтанних розмов.

РОМАН, пожежник, щойно вийшов на пенсію:

–  Без зарплати вже 3 місяці. Дружина не працює, старший син навчається в університеті, менший  ходить до дитячого садочка, а я не маю коштів їх забезпечити. Написав заяву про вихід на пенсію ще в лютому. Щоб отримати необхідні папери, мусив оформлювати ID-карту.

Аж тут через пандемію закрились адміністративні будівлі, ЖЕКи, відмінили автобуси та маршрутки… Залишився з текою неготових документів. Ходив по знайомих, просив, аби допомогли підготувати довідку і поставити підпис, а вечорами і вночі робив ремонти сусідам, щоб принести додому якусь копійку. Іноді заробляв 100 гривень, інколи 300… Закінчується травень місяць, а пенсію мені й досі не нарахували…

ОЛЕГ, минулорічний випускник університету:

– Отримавши диплом, залишився у столиці. Але працювати вирішив не за спеціальністю (фізичне виховання), а пішов на курси програміста.  Курси дорогі, але варті того. Пройшов жорсткий відбір, отримав диплом вебдизайнера. І раптом – пандемія… Компанії, де мав намір влаштуватись на роботу, переносили співбесіду, просили зателефонувати після карантину. А гроші закінчувалися, гуртожиток, у якому мешкав, погрожували закрити на вхід і вихід, тому вирішив їхати додому, перечекати і повернутися з новими силами. Ось і чекаю вже 3 місяці. Поки що на утриманні батьків. Але мама втратила роботу через карантин, тому всіх нас утримує батько…

ОКСАНА, вчителька трудового навчання:

– Ситуація плачевна. Я працюю вчителькою на міжшкільному навчально-виробничому комбінаті, навчаю вишивки і шиття. Зарплату і до карантину мала невеличку, всього 3000 грн. А на період цієї напасті керівництво змусило взяти відпустку «за свій рахунок». Хто відмовлявся – погрожували звільненням. Живу сама, без чоловіка, виховую 2 дітей: син навчається у 4-му класі, донька – на 4-му курсі університету. Нам завжди не вистачало на прожиття, а тепер і взагалі ледве зводимо кінці з кінцями.

Вимоги карантинні часто порушували?

Роман:

– Як бачите, доводилося. Мусив заробляти ремонтами. Не мав вибору. Або працюй, або голодуй.

Олег:

– Перші кілька днів ми з дівчиною скупились продуктами і не виходили з кімнати гуртожитку. Але коли зрозуміли, що нема сенсу сидіти в Києві, карантин порушили, знайшли пропозицію через Бла-бла-кар і дременули додому, на Черкащину. Їхали в масках. Відтоді намагаємось не контактувати з людьми без нагальної потреби.

Оксана:

– Відколи почався карантин, я майже не бачила людей! Ми з сином сидимо вдома, а  максимум продуктів нам привозить донька. З послабленням карантину повідомили нарешті, що можна виходити на роботу…

– А бодай якусь користь від самоізоляції отримали?

Роман:

– Більше часу проводив із сім’єю, поремонтував удома те, до чого роками не доходили руки. З дружиною  значно потеплішали стосунки. А ще з молодшим сином вивчили алфавіт і навились рахувати до 100!

Олег:

– Вдосконалив свої навички у вебдизайні, почав слідкувати за собою, щодня фізично тренуюся. Переглянув десятки фільмів, на які бракувало часу. Але найголовніше – змінив своє мислення, ставлення до життя. Почав нишпорити у закутках своєї свідомості, де доти була пітьма. Я став значно сильнішим духовно і фізично.

Оксана:

– Я мала нарешті омріяний відпочинок. Почала більше уваги приділяти дітям. Схудла на 10 кг, бо тепер щоранку займаюся спортом. А ще пересадила клумбу, пофарбувала меблі, які давно на те очікували…

Прості історії у непростий час. Історії людей, які назвалися мені лише на ім’я. Законослухняні громадяни і порушники, бо чинять так, як вимагають обставини. Що, як відомо, інколи сильніші за нас.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company