«Триста Тухольців», або Заокеанський переспів української класики

Один з найуспішніших у вітчизняній літературі історичних творів – Франкову повість «Захар Беркут» – читацький світ відкрив наприкінці дев’ятнадцятого століття. Майстерним словом про героїчну минувшину Іван Якович намагався пробудити самобутність і свободу у серцях українців, століттями розділених імперськими кордонами. Саме тому, побачивши анонс фільму «Захар Беркут», одразу вирішив його переглянути.

Ця повість захопила мене ще у дитинстві. Таємничі гори, величні ліси, давні боги та суворий народ, що виборює свободу, назавжди закарбувалися у пам’яті. Стисла динамічна оповідь, «простота» у сприйнятті не завадили відчути вишуканість слова справжнього майстра. Славетний Каменяр вустами Захара Беркута пророкував відродження української державності: «Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се»!

Аби уникнути упередженості, завбачливо не цікавився ім’ям режисера, акторського складу, деталями виробництва.

Кінокартина видалася на славу. Не зрозуміло тільки на чию саме. Бо екранізацією її назвати не можна. Оригінальний сюжет твору змінено так, що сам фільм можна назвати радше «за мотивами твору Івана Франка». Від самого початку сюжетна лінія відривається від повісті, прямуючи кудись у бік, даруйте, «голлівудщини».

До сюжету вводять нових персонажів, чия єдина місія – трагічно загинути. Напевно, зроблено це для простоти сприйняття. Знімали там, де й розвивалися події, відтворені повістю, у Карпатах. Але це не допомогло, не «витягло» фільм. У деяких його місцях аж надто видно: натурні зйомки підмінили комп’ютерною інсталяцією. Монтажери спаплюжили спецефекти до «бутафорства». А коли головним героям без жодної на те сюжетної мотивації влаштували забіг лісом, очевидно, щоб продемонструвати їхні атлетичні торси, – відразу згадалися аналогічні сцени з фільму «300 спартанців». Там – справжнє кіно, тут – бліденька копія.

Побачили ми у кінокартині і вікінга, що служив у місцевого боярина, і берсерк-характерника геть козацької зовнішності… Для чого творці вплели їх у цю картину, з інших епох і широт – невідомо. Дивлячись на інших персонажів, боярських прибічників, складалося враження, що костюмери фільму «черпали натхнення» із серіалу «Гра Престолів».

А ось у фільмі з’являються кочовики, ординці. Із золотими медальйонами, на яких красується двохголовий орел. Чого більше у цій деталі – історичної правди чи політичного підтексту?

Загалом, посмак від побаченого не вельми… Оригінальний сюжет занапастили, глибоку мораль Франкового твору замінили на сухий «хепі-енд». Візуальна частина також бажає кращого.

Після перегляду все ж поцікавився творцями фільмом. З подивом дізнався: це спільний українсько-американський проект, аж із двома режисерами. Від американців – майже невідомий Джон Вінн, від нас – творець «Кіборгів» Ахтем Сеітаблаєв. Майже всі актори – іноземці, а кіно в оригіналі звучить англійською. Треба віддати належне тим, хто дублював картину українською:  якщо не знати заздалегідь про іноземний акторський склад, то мова персонажів цілком природна. Окрім хіба що кличних відмінків при звертанні, які чомусь проігноровано. До речі, Захара Беркута грає Роберт Патрік, відомий всьому світу за своїм образом рідкіснометалевого термінатора.

Українсько-американську копродукцію підтримало Держкіно, виділивши на зйомки тридцять мільйонів гривень. Державну інвестицію стрічка, звісно ж, відпрацює: вже за перший вікенд зібрала у прокаті майже тринадцять з половиною мільйонів. Якби вона була виключно українським продуктом, то посіла б третє місце за стартовими зборами. Хоча, судячи з кількості людей на сеансі, величезного багатства не заробить.

Так само як не стане важливою віхою у вітчизняному мистецтві. На відміну від оригіналу – повісті, котра, незважаючи на поважний вік, залишатиметься цікавою й актуальною для прийдешніх поколінь.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company