Тяжкий спілчанський хрест

Позачерговий з’їзд Національної спілки кінематографістів України (НСКУ) відбудеться 25 жовтня 2016 року. Таке рішення ухвалив ІХ пленум правління НСКУ, аби зберегти неприбутковий статус організації. Для цього потрібно внести зміни до статуту спілки, зумовлені черговими новаціями Податкового кодексу України.

– Якщо не внести необхідних змін, то з 1 січня 2017 року Спілка перетвориться на прибуткову організацію, що призведе до катастрофічних наслідків,– зазначив голова НСКУ Сергій Тримбач. – Увесь час говорять про спрощення податкового законодавства. Днями вичитав таку цифру: за останні 2 роки до Податкового кодексу внесено 54 зміни! Згадати лишень збільшення у декілька разів податку на землю, з яким також зіткнулася цього року спілка. Щодо нових вимог влади до перереєстрації неприбуткових організацій, то причини зрозумілі: в Україні нині близько ста тисяч таких організацій і, вочевидь, держава прагне скоротити їхню кількість.

Пленум також ухвалив передчасно переобрати керівні органи НСКУ, щоб задля цього не проводити у квітні 2017 року чергового з’їзду. Мотивація проста: немає коштів на додаткове зібрання усіх кінематографістів країни, адже за статутом делегатами з’їзду є усі члени Спілки.

тримбачСергій Тримбач прийняв рішення не балотуватися на голову НСКУ на третій термін, позаяк це суперечить статуту НСКУ, і закликав оновити правління Спілки, три чверті якого є особи, старші за 70 років.

– Спілка потребує активнішої участі молодих кінематографістів із позитивним громадянським темпераментом, власними ідеями. Таких, які готові ставати до праці і розуміють, що бути членом Правління НСКУ, – це у першу чергу робота.

Очільник НСКУ зазначив: скрута, в якій опинилася спілка, – не виняток. Таку ж ситуацію переживають й інші творчі спілки. І не лише через зростання комунальних платежів, збільшення податкового тиску. «Незлим тихим словом» на пленумі згадали ставлення до культури державних органів влади, політиків, які намагаються применшити роль творчих громад, об’єднаних у національні спілки.

– Українські кінематографісти своїми мистецькими шедеврами, творчими подвигами, своєю громадянською позицією працювали на здобуття незалежності, – нагадав Тримбач. Серед присутніх у залі було чимало учасників тих буремних подій. – На рубежі 80-х і 90-х саме творчі спілки, перш за все, Спілка письменників і Спілка кінематографістів, були на чолі процесів, які зрештою призвели до здобуття незалежності. На превеликий жаль, держава чи то забула, а чи, навпаки, дуже добре пам’ятає цей внесок творчих спілок.

Голова НСКУ підкреслив, що в Указі Президента серед нагороджених державними нагородами до 25-річчя незалежності з кінематографістів значиться лише одне прізвище. Хоча спілка подавала значно більше кандидатур кіномитців на відзначення. За словами Сергія Тримбача, владою вже багато років традиційно ігнорується професійне свято – День українського кіно.

– У другу суботу вересня урядовці вітають з професійним святом працівників фізичної культури і спорту, а про День українського кіно майже не згадують,– із сумом констатував голова НСКУ. – Ось і виходить, що фізична культура в фаворі, а духовна – на жаль, ні. Я написав листа міністру культури Євгену Нищуку, в якому зазначив: 27 березня, у Міжнародний день театру одним Указом Президента України відзначено 42 діячі театру. А за всі сім з половиною років мого головування у НСКУ кінематографістів нагороджено в чотири рази менше. Звісно, ніхто не проти нагородження діячів театру. Але… Я спілкувався з колегами – керівниками інших творчих спілок. Така ж ситуація – у Національній спілці композиторів, Національній спілці майстрів народного мистецтва України тощо. Йдеться про повне ігнорування творчих спілок.

***

Шевченко– Ситуація довкола подальшого існування творчих спілок критична,– так прокоментував поточний стан справ голова Координаційної ради національних творчих спілок України, голова Національної спілки майстрів народного мистецтва Євген Шевченко. – Залишається невирішеним питання орендної плати за землю. Певне відтермінування – на один рік – столична міська влада зробила. Але така короткотермінова відстрочка нічого не вирішує.  Деякі творчі спілки, зокрема НСКУ, мають у своїй власності будинки. А Національна спілка майстрів народного мистецтва хоч і не має у власності споруд, але орендований будинок теж стоїть на землі, за оренду якої треба платити. І хоча існують певні преференції, але орендну ставку підняли настільки, що кошти, які держава виділяє як субвенцію на підтримку спілок, фактично всі йдуть на сплату оренди землі, будинків, приміщень тощо. Я вже не кажу про сплату комунальних послуг. Наша спілка вже 3 роки через брак коштів не в змозі платити за опалення приміщення. Взимку сидимо без тепла. А тепер ще й тарифи на електрику підвищили. До того ж платіж потрібно здійснювати авансом, наперед. А яка може бути передоплата, коли субвенція виділяється за фактом використаного ресурсу? Ми неодноразово зверталися і до міської, й до центральної влади, щоб творчим спілкам надавалися у цьому питанні преференції, аналогічні до пільг, наданих релігійним організаціям. Але на це ніхто не йде. У влади зараз такий настрій: творчі спілки не помічати. Якщо в державі невизначена гуманітарна політика, немає основних засад, якщо культура, мистецтво, взагалі – гуманітарний блок не є пріоритетами державного будівництва… І це в умовах війни! Натомість в Росії культурна, ідеологічна складова – «русскій мір» – на першому місці.

– Проте кошти на фінансування культури виділяються.

– Певну фінансову підтримку мають разові заходи, на кшталт різних «фестів», де можна доволі швидко «освоїти» кошти. Отак і виходить, що класичне мистецтво, де зберігається національна суть, невигідне для держави. Бо це великі колективи: Національний хор імені Верьовки, Національний ансамбль танцю імені Вірського, Національна  капела «Думка». Все робиться для того, щоб зайшов і вільно працював бізнес, різні арт-продюсери. Щоб професіонали не могли їм сказати, що не можна на Софіївський майдан виставляти зроблені з пап’є-маше писанки. Бо писанки – це сакральне! Кожен народ має свої святині, сакральні речі. Японці мають кімоно, росіяни – косоворотку. Але над цим ніхто не глумиться. А в нас кажуть – «шароварщина». А шаровари – унікальний крій військового обладунку: 2 аршини тканини. Шаровари носили китайські воїни, самураї. Саме такий крій військового одягу дозволяв вільно рухатися, безперешкодно виконувати вправи бойових мистецтв. Без шароварів козаки, наш народ – не вижив би! А у нас кажуть: треба відмовитись від класичних, канонічних речей. Скажіть, чи можна сакральну річ, українську вишиванку, вдягати на ідола – пам’ятника Леніну, чи на тварин – собак, коней?! Вже дійшло до того, що у цій гонитві за «модерновим», «європейським» одеські ресторатори пропонують відмовитися від національної кухні: від борщу, вареників тощо… Йде шалений наступ. І епіцентр культурного, я б сказав, ідеологічного протистояння – не в Криму, не на Донбасі, а тут, у столиці. Йде культурна революція. Але від’ємна, зі знаком мінус. Як член колегії Міністерства культури бачу, які рішення приймаються.

Але ж приймаються…

– Потрібні не декларації, а вироблення цілісної гуманітарної політики – від сільської бібліотеки, аматорського художнього колективу, до національних творчих спілок. Над цим повинні працювати обласні адміністрації, управління культури, Мінкульт, уряд… Якщо ми говоримо, що збереження і розвиток національної культури і мистецтва є державним пріоритетом, тоді на це повинен працювати державний механізм: потрібно розробляти відповідні заходи, забезпечувати фінанси, здійснювати контроль за їхнім використанням. Нині такого державного механізму, на жаль, немає. Дещо залишається для виконання, за певними указами, – якісь стипендії тощо. Однак такого потужного імпульсу, яке отримало українське національне культурне життя, попри все, за президентства Віктора Ющенка, нема і поготів. А зараз культура повинна працювати на перемогу! Не лише волонтерство. Це має бути певна державна система дій. На мій погляд, сьогодні під виглядом євроінтеграції у галузі культури і мистецтва хочуть зачистити українські національні складові. Саме там, де працюють серйозні митці, колективи, спілки.

– Але Президент каже: саме зараз формується нація…

– Так, вона формується, але якщо з таким ставленням до української культури, – то яка? Словаки, мадяри, французи, поляки тощо – створили національні держави. А українці? Держави формуються передовсім через культурну, гуманітарну складову. Мистецькі, культурні сили, цей найпотужніший креативний потенціал (а національні творчі спілки об’єднують понад 300 тисяч діячів культури), які могли б долучитися і на повну силу використані для державотворення, – до цього процесу фактично не допускаються. Принаймні так потужно, як це зробили Литва, Естонія.

– Чим цікавий для нашої культури і мистецтва досвід пострадянських країн Балтії, які пішли європейським шляхом розвитку?

– Я до терміну «європейський» ставлюся неоднозначно. Якщо ми за 25 років існування Національної спілки майстрів народного мистецтва України зберегли традиції, виняткові технології, унікальних майстрів! В Європі такого і близько нема! Коли наші майстри їдуть на закордонні виставки, то там величезні черги стоять – тільки подивитися, як вони працюють, на їхні творіння. Наприклад, в Японії через український павільйон пройшло 3 мільйони відвідувачів, які знайомилися з феноменами Петриківки, Опішні, Косова. Ми можемо виробляти абсолютно конкурентоздатний культурний продукт, за який платитимуть гроші. Як внутрішні споживачі, так і заморські. Тільки треба створити умови. А які можуть бути умови, коли художник за майстерню повинен платити по 2-3 тисячі гривень на місяць?! Біда в тім, що у владу йдуть люди, які не розуміють, що таке базові національні цінності: мовляв, «нащо нам ці бєздєльнікі, яким ще гроші треба платити»!

А тут ще питання власності на нерухомість у самому центрі столиці… Це теж враховується?

– Стовідсотково! Ось у нас кожні півроку подовжують на шість місяців термін оренди будинку, де розташована Національна спілка майстрів народного мистецтва. А чому не надати спілці будинок у безстрокове користування, або у власність? Ні! Мова вже не йде про такі «ласі шматки» як Будинки кіно, художника, не кажучи вже про особняк Національної спілки письменників на Банковій. Сумний час. І не лише від того, що на Сході йде протистояння з агресором. Відбувається деградація суспільства: показали орієнтир якісного матеріального життя, а духовність – це таке, не варте уваги… Поки що ми не йшли на великий конфлікт з владою. Але мусимо визначатися. Бо зобов’язані поінформувати свої колективи що відбувається. Сьогодні держава не виробила політику щодо творчих спілок. Якщо попередники дослухалися, принаймні реагували на наші заяви, то зараз…

«Гуртом і гору рушать». Чи маєте спільну позицію творчих спілок для подальших дій?

– Нас абсолютно не чують. Листи про створення Національної Ради з питань гуманітарної і культурної політики двічі надсилали до Адміністрації Президента. Звідти – жодної реакції. Тобто наші ініціативи ігноруються повністю. Мовляв, у нас зараз війна. Ситуація дуже складна. Вперше навіть не маємо підтримки від сьогочасного складу парламентського Комітету з питань культури і духовності під орудою Миколи Княжицького. Його особисте ставлення до творчих спілок – негативне, навіть презирливе. А перший заступник голови комітету Ірина Подоляк пішла ще далі – виступає із заявами на кшталт: «Для чого потрібні ці творчі спілки?» Отака сумна пісня. Але я за вдачею оптиміст: нам доведеться визначатися і вдвічі наполегливіше працювати…

***

Коли прем’єр-міністрові Великобританії Вінстону Черчиллю в роки Другої світової війни запропонували урізати витрати на освіту і культуру, він відмовився зі словами: «А для чого тоді ми воюємо»?…

Цей повчальний приклад з історії Туманного Альбіону варто нагадувати нашим очільникам знову і знову. Може, зрештою затямлять прописні істини…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company