«У час війни важливіших за місцеві новини не буває»

Розмова з керівником головної редакції відеофотоінформації державного інформаційного агентства «Укрінформ» Володимиром СЕРДЮКОМ

Володимире Євгеновичу, Ви стажувалися у британській телерадіомовній компанії BBC. Чим запам’ятався цей досвід?

– Те відрядження було давно, але процеси у ЗМІ, які тоді хвилювали британських редакторів, нарешті почали хвилювати і нас. Вони той процес називали «таблоїзація преси». Викладачі журналістики у містах Кембридж та Лінкольн, кафедри журналістики у Королівському коледжі мистецтв Лондона, редактори газет The Guardian та Observer, працівники BBC і викладачі журналістики з інших країн, з якими ми спілкувалися, скаржилися, що працівники державних (спонсорованих чи підтримуваних державою), комунальних ЗМІ отримували меншу зарплатню, ніж гонорари у комерційних виданнях, на кшталт The Sun. При цьому сенсаційні, гарно оплачувані  матеріали у таблоїдах часто складаються з одного речення під «розкутим» фотознімком, а публікація у «пристойному» виданні готується довше і потрапляє на шпальти пізніше, бо тричі перевіряються й уточнюються факти, зіставляється інформація з трьох різних джерел, враховується баланс думок, текст перевіряється на «політичну толерантність», «зваженість» і відсутність «мови ненависті». Люди, які відчувають відповідальність перед читачем, програють і цій гонитві за сенсаційністю, якої (нібито) вимагає публіка. Та й платять за «фітюльку» у The Sun ушестеро більше, ніж на ВВС.

Це ніби журналіст сідає на шпагат: писати дурниці швидко і весело чи писати серйозні матеріали, перетворюючись на «ботана». Моральний вибір, якого не знали попередні покоління журналістів, бо раніше такі «новини» потрапляли у розділ «плітки».

Практикуючись у Вас, помітив: Ви періодично дивилися американський телеканал CNN. Чи є відмінності у підходах до інформування між ним та, наприклад, Euronews або BBC? Який канал глобальної комунікації Вам найбільше до вподоби?

– Мені цікаво дивитися CNN за їхні «блискавки», бо там деякі новини народжуються просто в ефірі. Українські ЗМІ так не працюють, і не працювали. Виняток – прямі ефіри часів «Євромайдану». З іншого боку, американці можуть упродовж двох днів говорити про подію, яка хоч і не закінчилася, але, на наш смак, вже втратила свою гостроту. Та це вже, мабуть, особливості національного темпераменту.

ВВС подає свої новини без поспіху (і ми знаємо чому – ретельно їх перевіряють), у них відчувається тональність вчителя, який намагається пояснити учневі причини того, що відбувається. І ця дидактичність з часом стомлює. Хоча я їм вдячний саме за високий рівень передач.

Euronews (той варіант, який транслюють наші кабельні мережі) багато разів розчаровував тенденційністю подачі новин. Складається важення, що вони співають з голосу Росії. Можливо також, нам показують те, що готувалося для російських глядачів.

То Ви за превалювання національного контексту над глобальним чи навпаки?

– У час війни важливіших за місцеві новини не буває. Тому нині у кожної нормальної людини українські новини мають посідати 70-80%, а інше – закордонні. У кого ж ці пріоритети догори дригом – той бажає смерті незалежній Україні. Знає він про це чи ні.

Як Ви вважаєте, наскільки суттєвий програш України в інформаційній війні з РФ? Чи є шанси змінити статус-кво і вплинути на тих, хто і дотепер перебуває під пресингом кремлівської пропаганди?

– Програшу чи виграшу в інформаційній війні проти РФ досягти неможливо, бо ми граємо за різними правилами – вони дозволяють собі брехати, ми ж ретельно перевіряємо факти і відшукуємо надійні контраргументи, на які росіяни просто не звертають уваги, нагортаючи нові скирти брехні, або зверхньо цідять крізь губу: «…Дакажітє!».

Вплинути на людей, зазомбованих російською шовіністичною пропагандою, можна буде лише після повного економічного та військового краху путінського режиму, як це було з гітлерівською Німеччиною. Тоді переможці здійснювали планову денацифікацію населення, під жорстким контролем окупаційної влади.

За останні роки в Україні зафіксовано дві спроби побудови інформаційного мовлення на закордонну аудиторію: Ukraine Today та UATV. Перший телепроект наразі повністю перейшов в Інтернет. Другий – супутникова мультимедійна платформа також транслюється сайті «Урінформу». На Вашу думку, з часом UATV може спіткати доля Ukraine Today чи проект матиме більше  споживачів інформації?

– Я працюю в «Укрінформі», який є частиною міністерства інформаційної політики України, і вважаю для себе неетичним давати оцінки діючим проектам, яких я не створював, і якими керую.

Тоді  чого не вистачає вітчизняним ЗМІ, щоб отримати статус глобального медіа?

– Фінансування. Воно дозволить закупити новітнє обладнання, площі, частоти, створити нові сайти, а це вже виведе інформаційне агентство на новий рівень оперативності подачі інформації. Зможемо залучати ширше коло читачів, глядачів, високого рівня фахівців та авторів.

Loading...

Коментар до «У час війни важливіших за місцеві новини не буває»

  1. Аліна Лісневська сказав:

    Дяка Яну за фаховий підхід до виконання практичної роботи в Укінформі. Інтерв’ю вийшло цікаве та актуальне.

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company