Розмова з керівником головної редакції відеофотоінформації державного інформаційного агентства «Укрінформ» Володимиром СЕРДЮКОМ

– Володимире Євгеновичу, Ви стажувалися у британській телерадіомовній компанії BBC. Чим запам’ятався цей досвід?

– Те відрядження було давно, але процеси у ЗМІ, які тоді хвилювали британських редакторів, нарешті почали хвилювати і нас. Вони той процес називали «таблоїзація преси». Викладачі журналістики у містах Кембридж та Лінкольн, кафедри журналістики у Королівському коледжі мистецтв Лондона, редактори газет The Guardian та Observer, працівники BBC і викладачі журналістики з інших країн, з якими ми спілкувалися, скаржилися, що працівники державних (спонсорованих чи підтримуваних державою), комунальних ЗМІ отримували меншу зарплатню, ніж гонорари у комерційних виданнях, на кшталт The Sun. При цьому сенсаційні, гарно оплачувані  матеріали у таблоїдах часто складаються з одного речення під «розкутим» фотознімком, а публікація у «пристойному» виданні готується довше і потрапляє на шпальти пізніше, бо тричі перевіряються й уточнюються факти, зіставляється інформація з трьох різних джерел, враховується баланс думок, текст перевіряється на «політичну толерантність», «зваженість» і відсутність «мови ненависті». Люди, які відчувають відповідальність перед читачем, програють і цій гонитві за сенсаційністю, якої (нібито) вимагає публіка. Та й платять за «фітюльку» у The Sun ушестеро більше, ніж на ВВС.

Це ніби журналіст сідає на шпагат: писати дурниці швидко і весело чи писати серйозні матеріали, перетворюючись на «ботана». Моральний вибір, якого не знали попередні покоління журналістів, бо раніше такі «новини» потрапляли у розділ «плітки».

– Практикуючись у Вас, помітив: Ви періодично дивилися американський телеканал CNN. Чи є відмінності у підходах до інформування між ним та, наприклад, Euronews або BBC? Який канал глобальної комунікації Вам найбільше до вподоби?

– Мені цікаво дивитися CNN за їхні «блискавки», бо там деякі новини народжуються просто в ефірі. Українські ЗМІ так не працюють, і не працювали. Виняток – прямі ефіри часів «Євромайдану». З іншого боку, американці можуть упродовж двох днів говорити про подію, яка хоч і не закінчилася, але, на наш смак, вже втратила свою гостроту. Та це вже, мабуть, особливості національного темпераменту.

ВВС подає свої новини без поспіху (і ми знаємо чому – ретельно їх перевіряють), у них відчувається тональність вчителя, який намагається пояснити учневі причини того, що відбувається. І ця дидактичність з часом стомлює. Хоча я їм вдячний саме за високий рівень передач.

Euronews (той варіант, який транслюють наші кабельні мережі) багато разів розчаровував тенденційністю подачі новин. Складається важення, що вони співають з голосу Росії. Можливо також, нам показують те, що готувалося для російських глядачів.

– То Ви за превалювання національного контексту над глобальним чи навпаки?

– У час війни важливіших за місцеві новини не буває. Тому нині у кожної нормальної людини українські новини мають посідати 70-80%, а інше – закордонні. У кого ж ці пріоритети догори дригом – той бажає смерті незалежній Україні. Знає він про це чи ні.

– Як Ви вважаєте, наскільки суттєвий програш України в інформаційній війні з РФ? Чи є шанси змінити статус-кво і вплинути на тих, хто і дотепер перебуває під пресингом кремлівської пропаганди?

– Програшу чи виграшу в інформаційній війні проти РФ досягти неможливо, бо ми граємо за різними правилами – вони дозволяють собі брехати, ми ж ретельно перевіряємо факти і відшукуємо надійні контраргументи, на які росіяни просто не звертають уваги, нагортаючи нові скирти брехні, або зверхньо цідять крізь губу: «…Дакажітє!».

Вплинути на людей, зазомбованих російською шовіністичною пропагандою, можна буде лише після повного економічного та військового краху путінського режиму, як це було з гітлерівською Німеччиною. Тоді переможці здійснювали планову денацифікацію населення, під жорстким контролем окупаційної влади.

– За останні роки в Україні зафіксовано дві спроби побудови інформаційного мовлення на закордонну аудиторію: Ukraine Today та UATV. Перший телепроект наразі повністю перейшов в Інтернет. Другий – супутникова мультимедійна платформа також транслюється сайті «Урінформу». На Вашу думку, з часом UATV може спіткати доля Ukraine Today чи проект матиме більше  споживачів інформації?

– Я працюю в «Укрінформі», який є частиною міністерства інформаційної політики України, і вважаю для себе неетичним давати оцінки діючим проектам, яких я не створював, і якими керую.

– Тоді  чого не вистачає вітчизняним ЗМІ, щоб отримати статус глобального медіа?

– Фінансування. Воно дозволить закупити новітнє обладнання, площі, частоти, створити нові сайти, а це вже виведе інформаційне агентство на новий рівень оперативності подачі інформації. Зможемо залучати ширше коло читачів, глядачів, високого рівня фахівців та авторів.