В гаражі з «Radio Plush»

Прохолодна репетиційна база звичайного гаража: гітари, підсилювачі, шнури, кабелі… В такому аскетичному інтер’єрі музичної робітні спілкуємося з більшістю київського гурту «Radio Plush»: Іваном, Артемом, Олексієм. Ще один учасник, теж Олексій, соліст гурту, сьогодні не прийшов, працює. Колектив аматорський, хоча добре знаний у колі шанувальників року – брав участь у багатьох фестивалях, ставали фіналістами кількох пісенних батлів, його композиції не сходять із прайм-таймів популярних радіостанцій.

– З чого почався ваш гурт? Як ви познайомилися?

Іван:  Наш коллектив наполовину родинний: ми з Артемом – рідні брати. 15 років тому брат взяв у руки гітару, а мене підсадив на барабани. А з Олексієм, «басистом» нашим, ми зі школи разом. Але утрьох захоплені музикою років 10.

Артем: – Насправді, починали прозаїчно. Якось я побачив, як дівчинка грає на гітарі «Квітку» композицію гурту «Океан Ельзи». Я до того займався в класичній музичній школі, але так зіграти, як вона, не зміг. Вона ту «Квітку» просто творила»! «Океан Ельзи» це ж тоді був наш єдиний колектив європейського музичного рівня. При всій повазі до інших колективів, але саунд у них був найяскравіший. Ота «Квітка» поклала початок нашому гурту. Ми втрьох тоді  вчилися в одній школі: Іван з Олексієм однолітки, я старший. У нас був справді крутий директор школи, світлої пам’яті Валерій Леонідович Михайлов. І він, і наші вчителі тоді підтримали наш шкільний гурт, навіть забагато нам дозволяли.

Іван: Так, ми тоді безперешкодно завозили свою апаратуру, в шкільній актовій залі грали, постійно репетирували.

Артем: Головне, була велика підтримка. Тому фактично, музична частина колективу створилася дуже давно. Були різні перипетії з вокалом. Довгий відбір: одні, другі, треті… Зрештою, змінювалась музика. З усіма нашими колишніми вокалістами ми й досі приятелюємо, вони відвідують наші концерти.
Спочатку ми грали такий собі «попсовий» рок з жіночим вокалом, надзвичайно ніжним. Але вокалістка обрала поп-кар’єру, і ми її в цьому дуже підтримали. Потім виконували український рок, в його класичному звучанні. А потім зрозуміли, що те, на чому ми виховались, до чого руки стоять…

Іван: – …Це було не чесно.

Артем:  Так, це не чесно перед собою. Ми хотіли отримувати максимальне задоволення від того, що робимо. І якось випадково почули спів хлопця, у підземному переході…

Іван: – … Олексія, нашого вокаліста. Ми познайомилися 2 роки тому, влітку. І на першій же репетиції, тільки-но він прийшов, одразу – «хімія» сталася!

Артем: Він живе музикою і, мабуть, саме тому ми один одного знайшли. Справді творча аура: він може дві ноти показати, а ми підхопимо і вивершимо піснею. Це ота «хімія», це все дуже індивідуально. Просто починається такий «джем»… І все максимально чесно.

– А хто у вас в гурті головний? Хто зазвичай каже: «Пацани, кидайте все це, давайте грати, давайте писати щось нове»?

Іван: У нас це відбувається ситуативно. Ми думали над цим, що має хтось бути головним. От знаєш, є «Foo Fighters», там Дейв Грол, який все тягне. «Foo Fighters», по суті, це Дейв Грол. У нас «Radio Plush» – це «Radio Plush». Це чотири хлопці. Ідеї народжуються від усіх нас – тим вони й цінні. І сам процес – цікавий. Ситуативно буває, що хтось на репетиції «завтичує», а хтось каже: «Так, хлопці, зібрались і поїхали!». Кожен може це сказати і це класно, тому що це демократично. І всі горять, щоб записати альбом. А це дуже багато ресурсів вимагає: фінансових, організаційних. Організувати концерт, поїхати кудись в тур. Організувати репетицію часом буває дуже складно, тому що всі працюють і працюють на мрію. Артем – адвокат, я працюю в компанії, Олексій організовує івенти, Олексій-вокаліст грає в кавер-бенді. Ми всі працюємо на ідею, тому горимо цим.  Головного в нас немає, в нас є основні.

– В «Radio Plush» вже є ЕР, ви виступали на «Global Battle of The Bands». Чим гурт живе зараз, чим плануєте дивувати?

Іван: – В найближчих планах у нас – концерт на «Radio Submarina», 23 березня. Це радіо, яке взяло нас в ротацію і яке ми всі дуже поважаємо за ідею і підхід до того, щоб створити справді класний музичний андерграунд в Україні.

Артем: – Щоб андерграунд не відчував себе геть в андерграунді, я б так сказав.

Іван: – Згода! Щоб це було класно, щоб люди приходили. Насправді, всі звикли до того, що YouTube витіснив всі ці емоції. Ми можемо послухати «Foo Fighters» на Вемблі. І нібито класний саунд, але це не порівняти з «живим» концертом групи, яка реально якісно виконує і де дуже відповідально ставляться до своїх мелодій і текстів. І треба, насправді, звикати ходити на такі концерти, якщо ти любиш музику, і шукати того, хто тобі подобається, тому що такі виконавці в Україні є!

А з нашого майбутнього? Ми пишемо другу ЕР і написали пісню, яку вже зводимо.

Артем: – Вона «вибивається» з формату нашого ЕР, але ми вирішили зробити такий весняний сингл, він взагалі на нас не схожий.

Іван: – Він легший трохи за наш «фірмовий» матеріал, але ми його, дай Бог, видамо буквально за тиждень, у нас буде презентація однієї пісні. Після того записуємо далі повноцінний ЕР. Вже не на три пісні – на більше. І фестивальне літо. Це наша мета. Домовляємося про концертний тур Україною, тому що наступного року хочемо зробити те саме, тільки в Європі.

– А на яких фестивалях ви вже заявлені?

Іван: – Ми на стадії розгляду всіх великих фестивалів. Не забігаємо поперед батька в пекло, тому що все це дуже тонко. Є фестиваль в Чернігівській області в місті Мені, де ми, можливо, будемо виступати. Долучилися до змагання за Indiefields – є такий фестиваль, конкурс молодих виконавців. І ще поборемось за Sziget. (Один з найбільших фестивалів у Європі, – авт.).

– Є у планах повномасштабний альбом?

Іван: – Нині це не так актуально. Маю на увазі, що альбоми були актуальні, коли були CD-диски, а в час Інтернету, коли є стільки інформації, подавати одразу, скажімо, одинадцять пісень – це завізно для  сприйняття.

Артем: – Та й дуже дорого. Особливо для нас. Наші зарплати у гривнях, а альбом коштує в доларах.

– Ви вже згадували про те, що останнім часом з’явилося багато класної української музики. Важко витримувати конкуренцію?

Іван: – Та ні, зараз усі в одній тусовці… А щодо конкуренції, то за що вона?

– За слухача.

Іван: – Ні, слухач, навпаки, збивається в одну тусовку. А тим паче, коли багато гуртів «хороших і подібних».

Олексій: – Як на мене, конкуренції в музиці взагалі немає. Є поняття «подобається» чи «не подобається».

Іван: – Так, ми подобаємося, разом з іншими командами, якісь групі слухачів. А конкуренція? Вона, швидше, до поп-проектів тулиться: Потап і Настя, Оля Полякова…

Олексій: – Та в них також конкуренції немає. Співати про «шльопки» – подобається одним, а співати про «в’єтнамки» – подобається іншим.

– Про радіо. Коли ви потрапили в ротацію, це вам зателефонували, сказали, що ви такі круті і ми вас візьмемо, чи ви самі набивалися, стукали в двері?

Олексій: – Ні, звичайно. Ніхто не відслідковує таку кількість інформації. Там дуже великий потік крутого музичного матеріалу. Немає на радіо людей, які спеціально шукають молоді колективи. На жаль. Тому чим більше амбіцій –  тим більше шансів на успіх. Ось і вся фортуна.

Артем: – Хтось із великих казав: треба вранці, прокинувшись, чітко знати – що зробиш за день для свого успіху.

– Хто вас надихав на початку вашої творчості? Кого ви слухали в дитинстві?

Іван: – Олексію, почни ти, бо починати з Таїсії Повалій не хочу (сміється).

Олексій: – Мені подобалась Земфіра, мені подобались «Gorillaz», та й досі подобаються. Потім пішли «Red Hot Chili Peppers» і так далі.

Іван: В дитинстві ти ще на «Queen» сидів.

Олексій: Так, у моїх батьків була касета і там з одного боку «Queen», а з іншого – якась жахлива попса. І я постійно її перевертав. І досі вважаю, що це найлегендарніша група. Потім, можливо «Led Zeppelin», але «Queen» – на першому місці.

Іван: – А ми на «The Beatles» сиділи. І Елвісом Преслі захоплювалися.

Артем: – А з українських виконавців – це була Ірина Білик: «Дуже сумно і темно без тебе» (співає). Я вважав і досі вважаю це найгеніальнішим поп-проектом. А потім пішло те, що мене сформувало. Музика, яка зовсім не схожа на нашу сьогоднішню, але це Гері Мур і «Gunsn Roses». Далі були «Red Hot Chili Peppers»… А нині дуже багато крутого контенту.

Олексій: – Той самий VOSMOY, коли мені поставили його на роботі, я подумав, що це чувак із Сіетлу, а він виявився з російської Пермі.

Артем: – Насправді, музики дуже багато крутої, яка надихає. Залюбки слухаю наших колег по цеху: «Sinoptik», «Stoned Jesus», «Esquizet».

Іван: – От реально, кого треба послухати, то це «Esquizet»! Співаки з жіночим вокалом, і там така висока подача, така висока професійність, що просто проситься гукнути: «Хлопці та дівчата, їдьте підкорюйте Європу!»

Олексій: – Та багатьом із цієї андеграунд-тусовки хочеться сказати: «Чуваки, що ви тут робите?» Так, можна досягнути певного рівня, зібрати в своїй спільноті «Вконтакті» 20 тисяч «підписників», але все одно збирати максимум тисячу в «Sentrum» або в «Atlas», тому що ця музика не має великого попиту в Україні.

– Саме збирався вас запитати про те, кого з українських виконавців ви слухаєте?

Артем: – «Sinoptik», «Esquizet», «Stoned Jesus». Знову ж таки, ми їх слухаємо «лайвом», тому що який сенс слухати запис, якщо вони виступають  «наживу»?
Я б ще до цього списку додав ONUKA. Для мене це людина, яка своїм світосприйняттям змінила шоу-бізнес. Можна казати, що вона творить в іншій музичній площині, але все одно музика – це сім нот і те, що вона змогла пробити інтелектуальною «електронщиною», а не «туц-туц-туц». Це справжній і великий прогрес. Це заслуга її та її чоловіка. ONUKA відійшла від «шароварщини». Вона пропагує українське звучання так органічно, природно, щоб воно було на слуху. Окрім українських інструментів там ще є українське саунд-продюсування. Воно кардинально відрізняється від німецького, від американського чи японського. ONUKA несе українське звучання й український інструмент. Це дуже круто!

Ви не думали в наступному році спробувати підкорити «Євробачення»? За прикладом «O.Torvald» чи «DETACH».

Іван: – Ні, «Євробачення» – це телевізійний шоу-проект. І виступати під «фанеру»? Ну, це жесть!

Олексій: – Та й це підштовхує до певного формату.

Артем: – Так, і донести свою філософію за 3 хвилини просто неможливо. Це потрібно або мати таке шоу, як у Джамали, або таке, як у Руслани.

– Опишіть вашого ідеального фана.

Іван: – Ідеальний слухач – це коли ти дивишся в залу і бачиш безліч облич. Ідеальний слухач не лише безперестанно знімає тебе на телефон, а все ж таки час від часу забуває про нього, щоб «відірватись» на концерті. Тоді класно!

Олексій: – Ідеального слухача немає. Або ж це та людина, яка заплатила гроші, прийшла на виступ, сказала які ми класні і що ми надихаємо.

Артем: – Я можу сказати, що таке неідеальний слухач. Це є у нас в Києві. Якщо ти приходиш не на свого слухача, вони складають руки і кажуть: «А на якій ти гітарі граєш?.. Ну, така собі… О, «лажанув»!..». Вони  –  як зануди-критики. Для мене мій слухач – це той, хто просто приходить послухати музику.

– А щоб ви порадили молодим, початкуючим музикантам?

Олексій: – Нехай вони нам щось порадять, ми самі не знаємо (сміється). Єдина порада – працюйте.

Артем: – Старайтеся бути чесними із собою і… нікого не слухайте.

Олексій: – Нас – також.

Артем: – Не бійтеся «облажатися»!

Іван: – Схоже, треба «лажати» багато, щоб потім так само багато і прискіпливо аналізувати.

Loading...

Коментар до В гаражі з «Radio Plush»

  1. Цей неординарний і талановитий гурт справді зацікавив радіо “Голос Києва” (хоча їхня музика не зовсім форматна для нашого каналу). Передусім, професійним, а не аматорським виконанням. Слухаєш – і не можеш повірити, що “Radio Plush” народився в гаражі. У хлопців – велике майбутнє!

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company