У «Лясах», з не-лясами про музику

Вечірнє місто, кав’ярня «Ляси», великі подушки на м’яких кріслах при вході. Молодь сходиться на виступ юних музикантів. Денис Жаров і Тимофій Зезюлькін, студенти-журналісти Грінченкового університету, уже кілька років пишуть власну музику, яка для багатьох друзів та знайомих стала улюбленою.

Вони налаштовують апаратуру і, трохи посперечавшись, вирішують співати без мікрофона. Вбрані як для сцени, а їхні старенькі гітари прикрашені наліпками.
Лунають, схоже, вже чуті тут пісні, бо дехто відразу починає підспівувати, тримаючи горнятко з кавою чи чаєм. Музична вечірка триває кілька годин. У спорожнілій залі радісно-стомлені виконавці нарешті сідають відпочити. За нашою розмовою, звісно, заздалегідь обумовленою.

— Денисе, з чим порівняв би свою творчість?

— Я, як музикант – такий собі Доріан Грей. У Вальдового Доріана був портрет, який старішав і помирав замість нього, а в мене є пісні, у яких я намагаюся хоча б частково перекласти власні проблеми на ліричного героя. Тобто, намагаюся змусити його переживати все те, що переживаю я, аби мені було трохи легше з усім цим. Умовно кажучи, у мене є проблема, я вигадую для неї образ і ліричного героя, який буде з цією проблемою жити. А потім до всього намагаюсь додати музики і римованих слів.

Що найважливіше у твоїх піснях?

— Найголовніше, аби вони стали близькими ще комусь, окрім мене.

Свою першу пісню пам’ятаєш?

— Звісно, але це було давно. Я відпочивав з друзями, і о 5-тій годині ранку  в помешканні одного з них сидів на підвіконні з олівцем та аркушем паперу. Згодом прошу у товариша ще один аркуш. Потім ще один. Товариш скаржиться, що я йому набрид із тими аркушами. Таких аркушів я списав тоді з десять. Зрештою, пошпурив їх до смітника, лишив якихось 2-3 строфи. І лише через 2 тижні зіграв цю пісню друзям…

До розмови приєднується Тимофій Зезюлькін:

— Здавна і багато хто сперечаються: що важливіше для пісні – музика чи вірші? Гадаю, важливі обидва ці чинники. І помиляється той, хто легковажить з пісенним текстом. Текст для пісні – це як одяг для жінки. Недосконалі, примітивні вірші – мов лахміття на чарівній пані. Тому для мене текст – обов’язково має бути бездоганним. Люблю бавитися подвійним сенсом у словах, намагаюся «зашифрувати» в римоване слово те, що не завжди вловлюється при першому прослуховуванні…

А що для тебе, Тимофію, глядацька впізнаваність?

— Коли глядачі підспівують мої пісні, відчуваю справжню непідробну дитячу радість, бо розумію: якщо це комусь лягло на душу — значить воно чогось варте. Я за натурою схильний до самозаглиблення. Мені важко об’єктивно оцінювати те, що роблю. Інколи здається, ніби я нещирий, а моя творчість далека від досконалості. І тільки слухачі, їхня  прихильність, зацікавлення є тим лакмусовим папірцем, на якому все проступає, без брехні.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company