В російському Озерську, що в Челябінській області, днями поховали 23-річного Івана Слишкіна. В церкву прощатися  прийшли сотні земляків. Іван повернувся додому із Сирії «вантажем-200». Він відшліфував «майстерність» у Чечні, а потім пішов найманцем на сирійську війну. Яку справедливість, яку Росію і від кого він там захищав? Не шукайте даремно відповідей. А все, що ви почуєте від росіян на виправдання таких, як Слишкін, буде спробою примітивно зомбувати власне сумління і викопними залишками совісті.  Ванька хотів одружитися і завербувався убивцею, щоб «заробити серйозні гроші». А що якби заробив, якби повернувся живим? Ви тільки уявіть оту весільну радість наречених і гостей!..

Сирійський снайпер поставив на цьому остаточну крапку. «Був хорошим хлопцем»,   –  говорять про Івана  друзі. Найманець-убивця і «хароший парєнь» для сучасних росіян одне й те ж. «Харошему парню» хочуть встановити меморіальну дошку. Невже напишуть правду: «Він убивав у Сирії»? Та ні, нашкрябають якусь пропагандистську маячню.

Такими, як Іван Слишкін, в Росії беззастережно гордяться, повертаються вони  живими-здоровими чи каліками. Хизуються тим, що їхні сини вбивали мусульман в Алеппо і християн на Донбасі. Гордяться, що сини-вбивці за столом беруть хліб кривавими руками. Батьки, дружини і діти «героїв» разом з ними їдять той хліб, куплений на плату за вбивства…

Перед тим, як відправити «на заробітки», таких, як Іван Слишкін, готують на спеціальних полігонах. Наприклад, у Мількіно, поблизу Краснодара проходять спецпідготовку не лише бійці армійських підрозділів, а й найманці неіснуючої юридично («настамнєт») приватної військової компанії «ЧВК Вагнер». Починали тренувалися  поблизу Ростова і першою була Україна. Пізніше до ростовських полігонів додалися краснодарські. А до України – Сирія.

Правда, ні перед собою, ні перед людством Росія не зізнається у дбайливому плеканні добровільних убивць. Україна позивається до агресорки у міжнародний Гаазький суд. Поки що ми звинувачуємо Російську Федерацію у фінансуванні тероризму, постачанні зброї і тренуванні незаконних збройних формувань, які здійснюють терористичні атаки на нашій території.  «Нас там нєт», – знову почули в Гаазькому суді від російських відповідачів. А зброя, мовляв, дісталася донбаським заколотникам від української армії, лежала в шахтах ще з часів Радянського Союзу.

Віце-спікер українського парламенту Ірина Геращенко відповіла, що, очевидно, у тих же шахтах лежав і «Бук», з якого збили малайзійський «Боїнг». Напевне, «втікаючи», за версією російських відповідачів, українська армія полишила і зброю, якої у неї не було. Наприклад, модернізовані АК, з якими воюють терористи  «ЛНР-ДНР», чи танки Т-72…

З коконів телевізійної брехні вилущуються вбивчі замашки російських громадян.  Ось один із таких добровольців, «вирахуваний» через Інтернет українськими журналістами. Роман Зайцев на сайті «PSB–news»,  що подає новини з тимчасово окупованої української землі, розповів,  як, пішовши за «лайками»,  журналісти ідентифікували російського найманця.

Простеживши  інтернет-контакти вони встановили, що за «поганялом» Тоні Шураві (Toni Shuravi  (архив)  ховається Антон Пузанков. Завершивши кар’єру убивці-добровольця, він підв’язався до так званого громадського руху «Новороссия» Стрєлкова-Гіркіна,  У Красногорську Московської області  колишній найманець зробився «тиловим пацюком»: збирає і сортує спорядження для нових найманців.  Він захоплено «лайкав» фотографії на сторінці своєї матері Анни Миколаївни Пузанкової (Федорцової). На одній із фотографій виявився і сам «шураві» із сином. Під фото мати поставила підпис: «Ми гордимося».

Анна Пузанкова не уточнює чим саме. Може, тим, що син її був найманцем, чи тим, що раніше його судили  за незаконне зберігання зброї. Суд забороняв Пузанкову-Шураві змінювати місце проживання. Але, можливо, саме російське правосуддя відправило Шураві на «виправні роботи»: убивати українців.

Друзі гордяться Іваном Слишкіним, мати гордиться Антоном Пузанковим – найманцями і вбивцями. 85% росіян підтримують політику Путіна, а значить теж живуть-гордяться покликом убивств.

Але якщо когось із їхніх «настамнєт» учора не наздогнала смерть на полі бою, то завтра за такими прийде прокурор. І не конче російський.