Український Гоголь в українській Пальмірі

Слухай сюди: а ти хочеш заміж? І не тоді, коли ти з кимось у стосунках чи вже маєш нареченого, а просто заміж? Як зміни статусу. Ну, щоб по супермаркету з ним, законним чоловіком, вальяжно так, із кошиком, повним скарбів, пройтись. Чи залом аеропорту, з красивими валізами. Чи вулицею: ти вся така втомлена, щось тягнеш важке сама, а він –  раз і підхопив…

Якщо так, то тобі сюди.

Бо ця справді цілком неймовірна історія якраз так і починається тим, що красива дівка на сцені тягне свою нелегку ношу, мріючи про те ж саме, що й ти: просто заміж… І ноша та –  ти не повіриш: шість пеньків.

Ну з тих, що одягнеш пеньок, то буде, як панок. А потім, притягнувши пеньки, дівчина із косою винесе на сцену довгу тичину з гарно пошитими та випраними чоловічими сорочками… І на цьому комедія Гоголя плавно перетворюється на містичну та фантасмагоричну трагедію.

Під брендом ІВАН УРИВСЬКИЙ.

Молодий український режисер, якого вже можна назвати кращим із кращих. Він змушує сьогодні нас усіх, особливо молодь, полюбити класику, ту, яку ще недавно називали «отстой», «жесть» і «вчорашній день»…

Той, хто бачив хоча б один спектакль Івана Уривського, вже так не скаже. Тому що це по-справжньому сучасний європейський театр. По суті, якби актори взагалі не говорили, все було б так само зрозумілим – настільки все це видовищне і метафоричне. Чорний ящик Пандори відсвічує екраном комп’ютера, який раз-поза-раз відкриває наречена в пошуках чергових інтернетних порад. Голі і бридкі кандидати – аналогія з казкою про голого короля. Весільна сукня вистрибує з колодязя, стікаючи сльозами. А ними впиваються «кандидати», оті самі пеньки, які перетворюються на плаху для свахи і готові стати лобним місцем для страти самих женихів… Металева тичина, що на ній сохнуть чоловічі весільні сорочки, схожа одночасно на церковні корогви і на перевернений пілон для стриптизу в нічному клубі…

В залі багато молоді, іноземців. І це вже факт, дуже знаковий, що не Одеський оперний чи оперети, а саме Одеський український театр імені Василька стає гідною візиткою українського туристичного і курортного міста – завдячуючи надзвичайно талановитому режисерові.

І можливо тому, що я помітила в залі чимало кадрових військових, згадалася дискусія у фільмі «Кіборги» – про Гоголя та його національну ідентичність.

Як на мене, саме ця вистава і є чіткою відповіддю Івана Уривського на той епізод з фільму: Гоголь – він український письменник. Провокативний, містичний, часто пророчий. Після такого сценічного трактування його «Одруження» сидиш приголомшений.

Здається, що й ми невдовзі теж можемо легко і так по-дурному, наосліп вибрати собі наймиршавішу пару. І забити самі себе та й Україну великими цвяхами у темному колодязі, як у домовині. З нашою сліпотою, байдужістю, лінощами, невпевненістю, страхами, з легковірною довірою до всіляких свах і сватів, радників та агітаторів, які завжди готові нав‘язати нам в наречені чи женихи чергового «слугу народу», депутата чи якусь партію – ницу, голу, брехливу, але таку ласу до весільної сорочки, пошитої нашими ж руками. Щоб потім забрьохати ту сорочку патьоками наших-таки сліз.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company