З 1992 року живе і процвітає FLEX (Future Leaders EXchange) – некомерційна програма щорічного обміну для старшокласників з країн колишнього СРСР.  Завдяки їй щасливчик може на цілісінький академічний рік переселитися до США:  мешкати в американській родині, вчитися в американській школі, брати активну участь у тамтешньому шкільному житті.

– Почула про цю програму ще в 8-му класі, коли вчителька повідомила, що одна дівчинка з нашої школи перемогла у відборі за цією програмою і поїхала до США, – пригадує Валерія Радченко, випускниця програми FLEX, студентка Київського університету імені Бориса Грінченка. – Зацікавилася й собі,  вирішила спробувати свої сили.

– Як вважаєш, завдяки чому ти тоді перемогла у відборі для участі у програмі?

– На мій погляд, допомогла мені пройти всі тури та здолати перешкоди саме цілеспрямованість. Першого разу я не пройшла відбір: не знала достеменно, що це за програма, для чого взагалі вона мені потрібна, що я від неї отримаю для себе. Вже довідавшись про всі деталі,  зрозуміла, що це моє, і тоді почала ретельніше готуватися до другої спроби. Переможної.

– І як тобі жилося в Америці?

– Моє життя там дуже відрізнялося від того, до чого звикла тут. Родина, яка мене приймала, була набагато більшою за мою рідну, в мене з‘явилися брати та сестри. Я жила в маленькому місті, і школа була маленька, якщо порівнювати з моєю рідною, – десь зо дві сотні учнів. Це був перший бар’єр, який мені треба було подолати, щоб якось пристосуватися до нових умов. Багато було цікавих історій. Але одну дуже добре пам’ятаю. Я в Америці часто хворіла. Одного разу ми вирушили в поїздку, усі, хто вчився за обміном. Я втратила голос, дуже хрипіла. Всі з цього по-доброму сміялися, а особливо смішно було замовляти щось у ресторані… (Сміється).   

– Складнощі з мовою не виникали?

– Насправді, коли була маленькою, англійську не любила. В мене з нею не дуже ладналося, були погані оцінки в школі. А потім узялася студіювати мову з репетиторкою. І вона мені дуже допомогла, оцінки з англійської стали кращими. Ось так почалася моя любов до цієї мови. Дивилася різні відео на YouTube, запам’ятовувала і намагалася повторювати якісь вислови. Звичайно, кращою помічницею є мовна практика. Як на мене, навіть граматичні правила, знання певної специфічної лексики не так важливі у реальному житті. В тій-таки Америці тобі просто треба розмовляти, не зважаючи ні на що. Тому моя порада: дивитися більше фільмів та відео англійською, читати англомовну літературу, тексти та не боятися розмовляти, практикувати мову.

– З якими думками повернулася додому?

– Почала лояльніше ставитися до всього, що відбувається у світі, до будь-яких змін. Я не про те, що мені нібито байдуже до всього, а про те, що ти можеш прийняти будь-які труднощі в житті, але треба намагатися впоратися з ними, а не одразу впадати в депресію чи у щось таке. А FLEX – це така школа, яка робить тебе набагато сильнішим і відкриває твої очі на дуже багато речей. Мені стало цікаво дізнаватися про щось інше, навіть якщо це «щось інше» не збігається з моїми поглядами.

– Що порадиш іншим, як досягти успіху?

– Не бійтеся бути собою, ми всі різні, відрізняємося одне від одного, тому кожен з нас – унікальний. Цю індивідуальність потрібно знайти в собі, прийняти та завжди йти по життю з позитивним настроєм. Звичайно, англійська мова мені нині допомагає у спілкуванні, в роботі, у побуті… Знати іноземну – це завжди плюс, але слід не забувати і про інші мотиватори для саморозвитку. Після програми FLEX дивлюсь на все під іншим кутом, та й живу ніби в іншому світі. Перед нами багато можливостей, головне – їх побачити.