Віталій ПІКУЛА: «Хотів вийти із зони комфорту»

Він студент Вищої школи логістики, що у польському місті Вроцлав, навчався в одній із київських шкіл. Ще старшокласником серйозно задумався про освіту закордоном. Спершу зясував для себе «плюси» і «мінуси», потім поділився задуманим з батьками.
… Як воно, залишивши рідний комфорт, податися фактично в невідоме?

– Спочатку відчував дискомфорт, нове оточення трішки відлякувало, – зізнається Віталій Пікула. – Незрозумілі польські слова уповільнювали спілкування. Але з часом і це минуло. Справді, перше, що відчув – свобода дій. Стільки  шляхів нових і можливостей! Усвідомлював, що залишаю Україну надовго, тому переїзд до Польщі не був для мене надто великим шоком. В цілому почувався спокійно, якщо не брати до уваги початкове погане знання польської (сміється).

–  Польська мова близька до української. Як довго її опановував?

–  Не повіриш, але швидко. Після трьох місяців наполегливого спілкування маю  майже досконалий розмовний рівень. Інколи навіть думаю польською.

Чи знайшов спільні інтереси з новим товариством? Тягне до старих друзів?

– Здається, що я не з тих людей, які шукають нові знайомства просто так. Тому серед нових друзів хіба що колеги-студенти, ще знайомі сусідські бабусі і дідусі, кілька підлітків. Чи тягне до  старих друзів? Інколи їх згадую, але й вони теж спонукали мене до переїзду. Бо хотів нового життя, інших вражень, хотів вийти із зони комфорту. Сказане стосується й друзів. Справа не в них, а в мені. Я хотів рухатися. Передусім, прагнув внутрішніх, емоційних змін.

А що, хіба не було в тебе київських друзів «на все життя»?

– Звісно, були і є. Як можна забути тих, з ким приятелював стільки років? Відстань для мене ніколи не стане  перешкодою.

Ти говорив про свободу. А де межа дозволеного?

– Де межа між «можна» і «не можна» – вирішує кожен самостійно, але варто при цьому враховувати ще й норми закону. Особисто я «відкусив» від усього, що «можна», і навіть більше, але обережно. Вдома теж була свобода. Але тут тобі ніхто не каже коли лягати спати, що їсти, де і з ким гуляти.

Були серйозні конфлікти чи проблеми в Польщі, яких не міг уявити в Україні?

–  Так, траплялося. Через те, що поруч немає батьків, тож, здається, і боятися немає кого. Але коли виникають проблеми і розумієш, що заступив межу, бажання «пробувати» зникає. Траплялися  кумедні випадки. Якось гуляли компанією увечері. Попросив охоронця магазину разом сфотографуватися. А він агресивним виявився, мабуть, подумав, що приїжджі над ним насміхаються. Погрожував поліцією…

Хто ж тобі готує? Як без маминого борщу живеться?

– Не проблема. Звичайно, про пироги не йдеться, але приготувати суп чи вермішель нам під силу. А от борщу жодного разу не готував. Мама каже, що могла б підказати як, по телефону. Але справа не в умінні, а в бажанні. Якщо  неймовірна сила спокусить борщем, то ніщо не завадить його зварити…

А як ти вибирав майбутню професію?

– За порадою близьких людей. Якби мав уявлення про щось цікавіше, то, можливо, обрав би іншу спеціальність. Але й логістика мені цікава. Може, кілером, було б краще, але слабкий зір і плоскостопість заважають (сміється).

Ти казав, що прагнув у житті змін. А сам змінився?

– Поглядів докорінно не змінив. Швидше, переконався у правоті свого вибору. Але став рішучішим, відвертішим, навчився розумітися з людьми.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company