Ворог шкідників і «політичний шкідник»

Мало хто навіть чув проукраїнського ентомолога Бориса Боженка. Немає про нього статті  у Вікіпедії, куди частенько зазирають користувачі інтернету. А саме він, ще до революції, впроваджував нові методи боротьби зі шкідниками овочевих і зернових культур.

Бориса Боженка спіткала  доля десятків, а то й сотень тисяч українських патріотів, котрі своїми знаннями вірно служили народу, віддаючи  Богом дарований талант, але змушені були через переслідування залишити Батьківщину й померти на чужині. Вливаючись у потік світової науки, вони завжди почувалися українцями.

Майбутній науковець народився наприкінці червня сто тридцять років тому в селі Сушки на Полтавщині. Походив зі старої козацької родини. Закінчив київську гімназію  і вступив до  Політехнічного інституту на агрономічний факультет.  Брав участь у студентському гуртку «Натураліст», побував з експедиціями у Середній Азії, Сибіру, на Кавказі.

Свою першу наукову роботу «Совки торф’яних  боліт Микільського лісництва на Остерщині» ще студентом опублікував у журналі «Природа». Після закінчення інституту влаштувався у Полтавське губернське земство – на Дослідне поле, у відділ сільськогосподарської ентомології. Тоді ж там проходив практику, а згодом і працював  майбутній славетний генетик Микола Вавилов.

Полтавські вчені М.Опара та Ю.Білявський у статті «Першому ентомологічному відділу в Росії 100 років» дослідили появу науково-дослідного підрозділу. Він виник 1909 року завдяки наполегливості видатного вченого, засновника  вітчизняної ентомології М.Курдюкова, який «перетворив ентомологію з суто зоологічної науки в прикладну». Науковці здійснювали «обстеження сільськогосподарських угідь губернії» і допомагали  селянам боротися зі шкідниками.

Для Бориса Боженка  робота на  Дослідному полі була знайома: ще студентом він проходив тут практику – вивчав дротяників.  У 1914 році департамент Полтавського губернського земства створив Перше ентомологічне бюро. Його очолив Д.Бородін – досвідчений науковець та організатор.  Одним із творців цього навчального центру став Борис Боженко. Працівники бюро детально обстежили сільськогосподарські угіддя Полтавської губернії і зробили важливий внесок у розвиток  прикладної , передовсім, сільськогосподарської ентомології. Науковиця  М.Піщаленко зазначає: «На Полтавщині, вперше в Україні, було розпочато розробку методів обліку розповсюдження, вивчення фенології і екології основних шкідників пшениці, встановлена причина їх масового розмноження та виживання, з’ясовано  вплив окремих агротехнічних засобів на динаміку їх чисельності».

За роки роботи на Полтавському дослідному полі Борис Боженко написав серію наукових брошур та статей, присвячених вивченню комах, біологічному захисту рослин від шкідників, сезонності їхньої активності. Українського вченого обирають кандидатом-кореспондентом Російської академії наук. 1916 року він захистив дисертацію й отримав наукову ступінь доктора агрономічних наук. Під час Першої світової війни працював експертом з перевірки якості зерна, що йшло на потреби  Південно-Західного фронту.

На початку революції Полтавське земство вибирає Бориса Боженка до Центральної Ради. 1918-го року в Києві  при міністерстві земельних справ створено Сільськогосподарський вчений комітет України (СГВКУ). При ньому виникла низка підрозділів, серед яких і Зоологічна секція, де впроваджували «фауністичні дослідження» в народне господарство. До Зоологічної секції входила Ентомологічна підсекція у якій і працював Б. Боженко разом із відомими вченими-ентомологами І.Щоголевим, З.Голов’янком та іншими. Секцію з популяризації сільськогосподарської науки очолював полтавець Кирило Осьмак. Влітку 1923 року СГВКУ перебазували до Харкова, а у 1927 році  на базі ліквідованого комітету  створили низку наукових інститутів.

1919-го, після захоплення більшовиками Києва,  Бориса Боженка заарештували за звинуваченнями у націоналізмі і як члена Української Центральної Ради. Звільнили його поляки, які наступного року ввійшли до Києва. Після  розпуску СГВКУ професор  Боженко працював у різних наукових установах столиці, читав лекції у Київській політехніці, в Білоцерківському сільськогосподарському інституті, в інститутах цукрової промисловості та захисту рослин.

1928 року починається переслідування українських науковців та й інтелігенції загалом.  Борис Боженко, щоб запобігти арешту, переїздить до Туркменістану.  За іншими даними, його було вислано з України  на п’ятирічний термін. Там його призначають керівником штабу по боротьбі із сараною. 1932 року в Туркменістані зафіксували появу невідомих раніше шкідників бавовни: «шипуватого» та «рожевого» черв’яків. Щоб їх вивчити, до Персії  відрядили наукову експедицію на чолі з професором Боженком.

В середині тридцятих  науковець  повертається до Києва, де керує хімічною лабораторією для нищення шкідників сільського господарства, викладає в інститутах. Перед Другою світовою війною очолював лабораторію інсектицидів при Українській академії наук. Професор Боженко зробив кілька наукових винаходів, наприклад, розробив отруту подвійної дії, яка нищила комах та їхні яйця.

Незадовго до початку війни більшовицька влада оголосила Українську академію наук центром націоналістичних сил. В липні, перед відступом, радянські каральні  органи арештовали багатьох вчених, серед яких були  академіки К.Студинський, А.Кримський, громадські діячки Л.Старицька-Черняхівська, О.Стешенко та  інші. Борису Боженку вдалося уникнути арешту. Він  залишився в окупованому німцями Києві. 13 жовтня 1941 року в місті створили Київську міську управу (КМУ) на чолі з професором, членом Української академії наук, істориком О.Оглоблиним. На той час в місті перебували 1139 науковців, серед них три академіки, 180 професорів, 253 доценти. У грудні  вони поновили  роботу УАН, університету, Політехнічного інституту та інших учбових закладів…

Ось як про той час згадує Святослав Боженко, син українського ентомолога. Його спогади у Сан-Франциско свого часу записав київський журналіст Дмитро Малаков. «Жили ми при битій дорозі (на Микільській Слобідці, – авт.), тож із приходом німецької окупації поставили у вітальні нашого будинку німецьких саперів. Кожний день біля стіни нашого дому складали вони жахливі штабелі розряджених мін з толом. Витягали їх вони з одного не знищеного прольоту Русанівського мосту. Лише тоді ми довідалися, що в альтанці в нас був розташований совєтський центр по знищенню Ланцюгового і Русанівського мостів».

Начальник штабу партизанського руху Строкач у доповідній записці до ЦК КП(б)У від 10 грудня 1942-го року, характеризував ситуацію в окупованому Києві: «Київська  Академія Наук почала свою роботу. Президентом Академії призначено С.М.Лисенка… В місті організована Українська Центральна станція «Захист рослин». Керівником цієї станції призначено професора Шарлемана…»

Борис Боженко на цій станції очолював  відділ боротьби зі шкідниками. Співпраця з окупантами стала однією з умов виживання мільйонів людей, які під тиском обставин лишали осторонь свої політичні переконання і працювали задля «хліба насущного», а не певних ідеологічних гасел. Німці спочатку загравали з місцевими, дозволяючи організовувати самоуправління,  відкривати наукові і культурні заклади.  Та коли зрозуміли, що ці структури «перетворюються на розсадник націоналізму», дуже швидко, у листопаді 1942-го, їх ліквідували.

Святослав Боженко згадує: «Далі почалися походи на села — міняли свій одяг. Знову відновились страшні часи громадянської війни в новім варіанті, але жорстокім, де людські страждання, голод, холод, хвороби, де відродились трут, кресало та каганець. Коли вже не вистачало одягу, то мама стала шити ватні валянки на ручній швейній машині «Зінгер», боячись за цілість голки. Мама зі знайомою ходили пішки в Козелець із зупинкою в Семиполках — знайома мала там родичів. Отак виживали».

1943 року Боженко  опиняється у Львові, а згодом у Німеччині. Працював чорноробом у будівельній фірмі, ремонтуючи шляхи. Після війни потрапив до українського табору для переміщених осіб у місті Регензбург (Баварія). На той час у таборі діяли українська школа і гімназія, Український технічно-господарський інститут, кооператив, різні культурні установи. Борис Олександрович працював професором інституту, пізніше став деканом агрономічно-лісового факультету. Викладачами інституту на той час були відомі діячі УНР Ісаак Мазепа та Борис Мартос. Борис Боженко брав активну участь у громадянському житті, став одним із організаторів Української Національної Ради на чужині. Як науковець вивчав  умови вирощування винограду, писав книжку «Виноградство».

1951-го Борис Боженко виїжджає до Бразилії. Історикиня М.Бондаренко, яка вивчала еміграцію українців до Південної Америки, визначає три хвилі: перша – остання чверть ХІХ століття і до Першої світової війни. Цікаво, що першим українцем, що вступив на землю Бразилії був Юрій Лисянський – організатор і учасник морської експедиції навколо світу 1803-1804 років. Друга хвиля –  у міжвоєнний період, а третя – після Другої світової війни. Тоді до Бразилії перебралося близько семи тисяч українців. Як свідчать історичні документи, більшість із них були представниками освіченої інтелігенції. Однак переважна частина емігрантів не змогла пристосуватися до складних умов і згодом переїхала до США і Канади.

У Бразилії Борис Олександрович працював у «Хліборобсько-освітньому союзі» (ХОС) директором сільськогосподарського департаменту. ХОС було засновано 1922 року як культурно-освітній і господарський орган українців Бразилії.  Союз організував видавництво газети «Український хлібороб», середню школу-колегію ім. Петра Могили, кілька кооперативів. Боженко  працював над запровадженням нових агротехнічних засобів, провадив плідну наукову роботу з вивчення головних шкідників зернових злаків у Бразилії.

1960 року Борис Боженко, уже в похилому віці та хворий, переїздить до Америки. Переніс кілька операцій, але того ж таки року помер. Знайшов спочин на сербському православному цвинтарі у Сан-Франциско.

Професор Борис Боженко залишив у скарбівні науки  значущий внесок: наукові праці, винаходи… І досі рукописну книжку «Виноградство».

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company