Автобуса так гицало по сільських ямах, що пані збоку, вирячивши очі, затиснула рота долонею. «Ще вилетить до біди…», – промимрила на зупинці крізь штучні зуби.

Водій матюкав і дорожників, і машину, і депутатів…

Пасажир, який звисав над моєю головою, враз на весь салон:

«Перестаньте шельмувати власть! Лишень би воювали!!! Вот так! Он, мені щойно переказали, що «Слуги» з понеділка всі їдуть на Схід окопи і бліндажі рити для розведених вояків! Навіть парламент закривається! Вот так! Партійні члени будуть там товкти… землю промерзлу, аби солдатам тепло було! От де партія, а не оті ваші… І ми, що підтримували ,– теж рвонемо! Вот так!»

…Тиша зависла. Автобус пригальмував. Сусідка на ноги звелася, хреститься: «Боженьку, світ перевернувся…Та невже?.. Ото партія, святая святих… То коли, кажете, їдуть?..»