Ця похапцем скликана у Чорнобильський поминальний вечір «пресуха» на «Шустер-лайфі» нагадувала шаргородський ремейк «поклонєнія волхвов».

Маленький сірий чоловічок, нарозпаш убраний, сидів у позі вівтаря, вибивав повіками дріботушки, промацував очима з-під окулярів уявних павуків у закутнях стелі і відповідав на поспіхом завчені запитання приблизно так:

 – Е-е-е… Ну-у-у… Что ви хотітє услишать?.. Ви ж понімаєтє… Нє, падаждітє… ето нєправільно!..

 А наші чесніші од серафимів політдіячі, налиті гнівом і затурбованістю,  з парсунами гуртківців-змовників ловили зябрами ці шлункові «канте-хондо»  і мліли, наче відкривали для себе істину Мойсеєвих скрижалей. В ефірі густо пахло дешевою кавою, смаженим часником, несвіжим кугелем і пригорілим шоколадом «Рошен».

Хтось так нанюхався цієї «суспензії», що йому тут-таки замаячили жовті кола нового Майдану. Вже й шахтарі, як його послухати, до Києва притьмом їдуть – не заборгованих місяцями зарплат вимагати, а Шустера во кабельне телецарствіє на руках знову вносити. Бо без нього, крилатого серафима євр… европейського, мовляв, прахом візьмемося, Єврораю так і не нюхнувши.

А крихітка, що вівтарем скромно назвався, ще більше пирожиться:

– Нє, а кто же тєпєрь, послє всєго етого, захочєт сюда вкладивать інвестіціі? Бізнес побєжіт с етой страни. Ето ж… очєвідно.

А овечий міміанс довкола галасливим хором:

–Так! Правда! Істину глаголите, Савіку! Ой-йо-йо-йо… Гевулт! Що то з нами буде!!!

– Ну… вот так… вот гдє-то так… мнє кажетца… Да… но нєт…

І політичні базі на те – дружно хреститися, ще й обома руками одразу:

– Нє-нє-нє!.. Спаси і заступи!.. «І-із-ба-ви-нас-од-Пет-ра-лу-ка-во-го-о-о!..»

А тривоги в очах! А болю! Алярм! Який там Чорнобиль, яке АТО, які там щоденні похоронки, які офшори, трасти, тарифи, тотальне хабарництво, – рівноапостольного, першопристольного, страстотерпеливого ШУСТЕРА РЯТУЙМО!

Святого безсрібника, світильника правди, і волонтерішого за всіх волонтерів – «во ізбавлєніє грєхов».

Без Шустера нам ані руш, без Сави не буде слави!

І нікому із нинішніх паки демократичних і зело довірливих Більмооченків невтямки, що всі ці кошерні «гевулти» у Страсний тиждень ще нашими бабами Бранками тисячолітньої давнини точно діагностувалися і ловко зцілювалися: досвітньою росою, сосновим димом, купальським зіллям і яйцем з-під первістки-курки.

Бо по-нашому – це звичайнісінька наврочка, дурисвітство.

По-їхньому – неприховані манси.

Великий шаргородський ярмарковий ілюзіон. Коли ми пасемо очима, як один мальований ворон іншому нібито око клює, а вони тим часом своїми липкими блудливими пальчиками наші кишені випасають.