Всесвіт  Станіслава  Конюхова

«Рік народження – 37-й; я пишу – і тремтить рука: невідомий хтось і підступний пише наклеп на більшовика», – отак несподівано поетичними рядками почав колись для мене оповідь про своє життя генеральний конструктор ракетно-космічного КБ «Південне» Станіслав Конюхов. Я навіть не знаю, чиї це рядки – може, й самого Станіслава Миколайовича. Але ними він дав зрозуміти, що народився у рік жахливих сталінських репресій. І явитися на світ саме 12 квітня – для майбутнього творця ракетно-космічної техніки це воістину надзвичайна гра долі.

Його родовий материк – село Бекреневе Вологодської області Росії. Батьки – колгоспниця й військовий юрист. Але виріс та закінчив школу у тодішньому Дніпропетровську. Сюди по війні перебралася його родина: мати стала робітницею Південного машинобудівного заводу. Це на ньому буде виготовлено понад дві з половиною тисячі ракетоносіїв і близько 800 супутників Землі та інших космічних апаратів, сконструйованих у КБ «Південне». А ще ж кілька тисяч ракет військового призначення, яким свого часу не було рівних у світі. І саме Станіслав Конюхов разом зі своїми колегами прославить завод, на якому працювала його мати, а Дніпропетровськ-Дніпро зробить космічною столицею України.

«Стартовий стіл»  

Далекого 1954 року в Дніпропетровську добігало кінця будівництво заводу, який мав випускати вантажні машини та амфібії. Але одним махом підприємству кардинально змінили профіль. З посади директора секретного Московського НДІ,  якому підпорядковувалося Особливе КБ Сергія Корольова, до міста на Дніпрі прибув Михайло Янгель – Генеральним конструктором втаємниченого КБ. Пізніше Михайло Кузьмович зізнається: попросився на «Південне» сам, його туди «як магнітом тягло».

launchs2009bПід першу продукцію «Південмашу» військові ракети конструювалися так звані стартові столи. Це був його час. Прийшовши в КБ випускником фізико-технічного факультету Дніпропетровського університету, як фаховий конструктор безпілотних літаючих апаратів, Станіслав Конюхов одразу опинився в колі «помічених». Саме тоді «янгелівцям» доручили розробляти стратегічні ракети середньої дальності. Створювалася група конструкторів, які б стали провідними для опрацювання окремих вузлів та агрегатів. Михайло Янгель особисто відбирав претендентів з-поміж майже 5-ти тисяч працівників. І подивував багатьох, коли в помічники своєму першому заступнику Володимиру Уткіну призначив юного Славу Конюхова. Але більшість з оточення генерального конструктора сприйняли це як знаковий вибір. Бо знали: Янгель ніколи не помилявся у людях, безпомильно вгадував найтямковитіших.

Злет

Від креслярського столу – до крісла генерального конструктора. У щільних шарах надскладних завдань, які доводилося виконувати щоденно, щогодинно разом за багатотисячним колективом конструкторів, інженерів, робітників. З 60-х років минулого сторіччя все, що конструювалося на «Південмаші», не мало аналогів у світі. Якийсь час побувши помічником провідного конструктора стратегічної балістичної ракети середньої дальності, Станіслав Конюхов уже сам очолює одну з груп. КБ Янгеля першим на планеті створить ядерний твердопаливний ракетний комплекс. Довкола цього – ціла історія. Михайло Янгель розумів, що корольовські ракети на зрідженому паливі мають багато вад. Самі військові нарікали на це. Дружина Михайла Кузьмовича Ірина Стражева пізніше згадувала: коли протиборство між її чоловіком і Сергієм Корольовим сягнуло критичної межі, Янгеля викликали в ЦК КПРС. Як же так, запитали, ми чекаємо від вас нової техніки, а ви між собою не можете порозумітися? На що Янгель відповів: «У нас різне бачення цієї техніки, а не звичайна ворожнеча. Буде правильно, якщо ви надасте мені змогу створювати свої апарати».

Йому дали «зелене світло».

Ніхто тоді не знав, що задум Янгеля обернеться створенням міжконтинентальної балістичної ракети такої далекобійної та грізної, що перелякає світ і дістане назву «Сатана». В технічній документації вона значилася як СС-18, сам Янгель назвав її «Воєвода». «Сатаною» її наречуть американці – тільки-но вперше заступить на бойове чергування. Тоді навіть у Пентагоні погодилися: СРСР забезпечив у військовому протистоянні лідерство на багато років уперед. На заключному етапі створення «Сатани» Станіслав Конюхов очолив проект захисту ракети. А згодом активно долучився до принципово нового для КБ проекту:  створення суто цивільного ракетоносія з низькокиплячими компонентами палива – всесвітньо відомої ракети «Зеніт». Саме вона вивела на навколоземну орбіту найбільше літальних апаратів найрізноманітнішого призначення. Скажімо, понад третину всіх супутників, котрі нині забезпечують глобальний зв’язок. «Південмаш», десятиліттями утримуючи в СРСР лідерство з виготовлення бойових ракет, згодом ще й перехопив першість у творенні унікальних «мирних» космічних літальних апаратів: дослідні штучні супутники Землі серії «Космос» й «Інтеркосмос», «Океан» та «Корона». Загалом у космос стартувало понад 360 творінь  КБ «Південне». В середині 80-х років Станіслав Конюхов став головним конструктором з проектування штучних супутників. А перед цим кілька років очолював відділ науково-технічної інформації. І перетворив його у «мозковий центр», зосередивши найпередовіші вітчизняні та світові ідеї та набутки. Схожі центри, за зразком відділу Конюхова, згодом стануть звичні для підприємств ракетобудівної галузі.

Ні, не випадково його визнають лідером четвертого покоління конструкторів КБ «Південне». І досі ніхто не перевершив його методу мінометного пуску бойових ракет. Причому, не лише з ракетних шахт, а й з наземних комплексів, зокрема, з рухомих на зразок залізничних платформ. Розвідка тодішніх «потенційних противників» з ніг збилася, шукаючи найменших інформаційних джерел про це ракетне диво. Подейкують, що на той час ФРН закуповувала в Японії якісь нібито дорогоцінні відходи,  замовляли Радянському Союзу транспортувати їх залізницею з Владивостока аж до станції Чоп. А тим часом у цих «відходах» ховали електронні «вуха» й «очі»: так намагалися зафіксувати присутність на радянських залізничних шляхах мобільних ракетних комплексів.

Зробив більше ніж міг

Ідеями Конюхова у Дніпропетровську освячено появу воістину фантастичних стартових комплексів для ракет: спершу – з піднятих у небо літаків, згодом – з плавучих океанічних платформ. Повітряні комплекси у Радянському Союзі розгорнути не встигли, зате океанічні стали гордістю незалежної України, програмою «Морський старт». Честь і всенародна шана за це передовсім Станіславу Конюхову! Він узяв на себе керівництво гігантом у вельми драматичний момент розвалу СРСР, коли високотехнологічні найпередовіші у світі досягнення КБ раптом стали… не затребуваними.  Недавні конкуренти тут же пішли в наступ: російські підприємства ракетно-космічної галузі заявили претензії на інтелектуальну власність щодо ракет «Зеніт», «Протон» та балістичної «Сатани». Не хотіли визнавати, що все це створено в Україні, в дніпропетровському КБ. Та й було за що воювати:  «Зеніт»  і досі неперевершений у світі ракетоносій, здатний виносити на навколоземну орбіту понад 200 тонн вантажів. А «Циклон» єдиний у Союзі міг виводити космічні апарати на геостаціонарні орбіти. З яких можна запускати окремі модулі далі та повертати їх і назад. Свого часу СРСР збирався першим висадитися на Місяць. Не судилося випередили американці. А якби тоді організатори взяли «у місячний проект» ракету КБ «Південне» Р-56, себто «Циклон»,  гарантовано наші космонавти були б на Місяці раніше од американських астронавтів. Але сталося, як сталося: Сергій Корольов переконав «кого треба» зачекати його ракети Н-1. Натомість дочекалися тріумфу США. А в Союзі – їдкого вірша дніпропетровських дотепників:

И вдруг, как будто в страшном сне,
Мы слышим: «Янки на Луне!»
Программе нашей дан отбой,
И вот стоят в Кремлевской роще
Три символа российской мощи
И наших нераскрытых сил:
Царь-колокол, что не звонил,
Царь-пушка – та, что не стреляла,
И Н-1, что не летала.

1338552761_raketaА хіба міг Конюхов віддати Росії СС-18 – «Сатану»? На той час уже винятково під його орудою, за програмою конверсії,  КБ «Південне» завершувало перевтілювати ракету на економічно вигідний ракетоносій «Дніпро». Саме ракети «Дніпро» незабаром виведуть у космос близько двадцяти апаратів з Великобританії, Саудівської Аравії, Італії, Малайзії та інших країн. А поки «Зеніт» продовжує з честю працювати на міжнародну програму «Морський старт», спеціально для українських «Циклонів» у Бразилії, найближче до екватора, будується космодром «Алькантара». Сподіваємося, настане час, коли втілиться конюхівський проект старту ракет з борту українського літака «Руслан».

Якось Станіслав Миколайович запросив мене в поїздку до Москви – на перемовини зі своїми колегами з «Роскосмосу» та корпорації «Космостранс». Ясно, що журналістів пустили лише на «загальну дискусію». Конюхов не обурювався дещо зверхньою тональністю росіян. Зате послідовно і гордо відстоював одну з найпередовіших у світі «школу Михайла Янгеля та його учнів-послідовників», до яких сам належав. Зустріли тоді  Святослава Миколайовича на трибуні невдоволеним гулом, хвилин за десять слухали в суцільній тиші, а закінчення промови пошанували оплесками. В президії перебував тодішній посол України в Росії, і мій сусіда, російський журналіст, після виступу конструктора раптом зашепотів мені, що «вашому послу не завадило б повчитися дипломатії, власної гідності, умінню переконувати в Конюхова». А незабаром довелося брати інтерв’ю  в одного з американських керівників програми «Морський старт». І від нього почув: «Таких, як Конюхов, я не стрічав. Йому вистачає десяти секунд, щоб відповісти на найскладніше запитання навіть в екстремальні моменти пуску ракет. Моєму захопленню немає меж».

Йому належить світова слава України космічної. Заради цього він не шкодував своєї невичерпної інтелектуальної скарбниці. І життєвої енергії серця, яка, на жаль, має свій обмежений ресурс. Колись газета московського КБ імені Сергія Корольова написала: мовляв, «це велика вдача, що обставини залишали Янгеля, а нині і Конюхова, вічно другими». Інакше, мовляв, «наша галузь багато втратила б». Така собі м’яка форма  хамської образи на адресу КБ «Південне» та його керманичів. Єдина московська «Независимая газета» це тоді помітила. Обурилася: «І це про визнаних світом конструкторів ракетно-космічної техніки! Про людей, котрі створили свій безпрецедентний і неперевершений напрямок, свою школу з розробки ракетних та інших космічних апаратів! Після такої образи не треба буде дивуватися, якщо з боку незалежної України буде демарш на рівні і глави держави. Україна має всі підстави потурбуватися про захист гідності і честі надбань своєї національної науки».

Тоді цей випад ми таки проігнорували. Проковтнули і втерлися. Згодом, щоправда, сказали  про Станіслава Конюхова, що насправді він зробив набагато більше, ніж міг, для космічної слави України. Але сказали це у час вічного прощання, біля його могили. П’ять роки тому, у квітні. Домовину з ним опускали на день його народження. Тоді згадали, що і його вчитель Михайло Янгель теж відлетів у космічні засвіти у день народин. Коли після панахиди по Конюхову виходили зі Свято-Троїцькому храму, хтось зауважив:  своїм куполом собор схожий на ракету, яка випросталася у Всесвіт.

Коментар до Всесвіт  Станіслава  Конюхова

  1. Гарна стаття-спогад про Станіслава Конюхова!
    Мені довелося служити в Ракетних військах стратегічного призначення, у військовій частині, на озброєнні якої була балістична ракета середньої дальності Р-14 (8К65) – першого покоління бойових ракет виробництва “Південмашу”. Й досі захоплююся цим грізним творінням з дальністю польоту 4500 км, хоча наступні “изделия” (так їх називали конструктори й військові) значно перевершили своїх попередників…

Залишити відповідь до Григорій Южда Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company