Всесвіт з добрими очима

Залами Національного музею українського народного декоративного мистецтва снують школярики: «організована екскурсія». Вони сміються, щось навперебій одне одному доводять, галасливо обмірковують, гамірно дивуються, який «класний кавун» намальовано на картині у сусідній залі. Спитаєш – навряд чи хтось тут-таки згадає прізвище художниці. Але той її мальований кавун, який так дружно обговорюють, мені здається, запам’ятається багатьом з них. І колись, коли вони із школяриків-початківців підростуть до старшокласників, а там – до студентів, і комусь до рук трапиться альбом картин Катерини Білокур,  – отой хтось із теперішньої гамірливої зграйки побачить того кавуна і стрепенеться серце: згадає сьогоднішній день, хоча, можливо, й забуде, якої то було пори та якого року.  А зараз вони захоплено-щасливі, так, мовби тим кавуном крадькома посмакували. Фотографуються.

Хочу зосередитися на картинах, придивитися до деталей малюнка, а не можу: галас звідусіль. І раптом – неначе відрізало: враз запала тиша, аж по тілу війнуло прохолодою. Це екскурсовод підвела юних відвідувачів музею до експозиції Марії Примаченко. Стали мов укопані: ані слова, навіть ногами не човгають. Сповнені подиву й захоплення, немовби раптом самі опинилися в епіцентрі живої казки. Ледь не навшпиньках підходили до диво-звірів і птахів, небаченого цвіту, що теж скидався на звірів, до людей, котрі наче народилися з квітів, – і дивилися на той дивосвіт такими очима, мовби сподівалися, що ті мальовані дива враз оживуть. Чи то мультиками, чи отак зненацька стрибнуть з мальовок на підлогу і виростуть казковими велетнями.

01О, ці дитячі очі, в яких щирий світ і всесвіт! Ними, ясними й чистими, увесь свій добрий вік уміла споглядати Марія Примаченко. Мистецтвознавець Григорій Мєстєчкін, палкий шанувальник і пропагандист її творчості, захоплювався неймовірним даром Художниці «одомашнювати» чудовиська, примар і монстрів, і навіть «ласкаво приборкувати»…  Зло.  «Вона приборкує свою худобу, як монахи і актори приборкували в часи середньовіччя ведмедів, оленів, мавп, котів і птахів. І живуть однією родиною коні, люди і ведмеді».

Це магія, яку справіку знали великі ворожбити і  генальні митці. Магія без географічних меж і часових рамок. Коли світ на очах стає «домашнім», таким, якого не лякаються, од якого не втікають світ за очі, а яким живуть, який шанують, у якого вчаться, до якого доростають.

481-8-4Бачили б ви, скільки сонця в дитячих очах засвітила Маріїна  «Свиня-красуня» чи «Гороховий звір»! Діти читали підписи до акварелей, витворені і вималювані самою Художницею, тихо та врочисто, мов молитву.  І помічаючи авторський знак Марії Оксентіївни, літери «МП», розшифровували як значне відкриття: «МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО».

Не завжди рівний папір, звичайнісінька сільмагівська, не дуже якісна фарба… А який світ! Ні кінця йому, ні краю. Крізь віки.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company