Вуличне

Де «призраки» живуть?

– Лабірінт прізраков! Посєтітє лабірінт прізраков! Молодой чєловєк, возьмітє пріглашеніє!
«Молодой чєловєк», дядько, який давно забув, на які гроші розміняв свою шістдесятку, став, глянув на жіночку, потім на папушу цвітастих папірців у її руках і втомлено прорік, махнувши рукою на той бік Хрещатика:
– Я якраз звідти.
– Нє, лабірінт нє там, а вон, рядом, – жіночка тицьнула пальцем у найближчу підворітню.
– Та хіба то лабіринт, в такому закапелку? – скривився дядько. – То курячий сміх. Ондо лабіринт: 5 поверхів, кілометрові коридори і кабінети, кабінети, кабінети… В кожному – по призраку, а то й по кілька. І такі – ваші проти них шмаркачі.
– І гдє ето? – зробила риб’ячі очі жіночка.
– Та он же! Ондо і вивіска двометрова на вході: «Міністерство аграрної політики».

«Буде дощ, я чуствую…»

На Оболоні. Переганяю пару: тридцятилітній чоловік веде за руку хлопченя років п’яти. Вулицю, недавно до блиску виполіскану настирливою мжичею, явно очікує нове небесне прання: наляга хмаровиння.
Хлопчик розважливо:
– Тату, нам треба швидко на базар і бігом додому, бо буде дощ, я чуствую…
– І чим же ти чуствуєш? – іронічно перепитує батько.
– Хмарою, – поважно відповідає малий.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company