23 лютого. Моя перша публікація у виданні «Грінченко-інформ», під назвою «Рубіж». Радість. Плани на весну, конкурси, волонтерство…
24 лютого. Звичайне чергове число календаря, але геть інший світ. Пришестя всеохоплюючих страждань та болю. Істерика, плач, розпач, паніка, хаос, пекло…

У кожного своя, на жаль, жахлива історія, що вартує бестселера у жанрі трилер/драма. Але в такі важкі часи потрібна стійкість, витримка, тверезий розум. Потрібно вціліти. Фізично і психологічно.

Перше та найголовніше – знайти безпечне місце. Для когось це підвал рідного будинку, для когось – укриття чи бомбосховище. Для багатьох це прихисток закордоном або у відносно безпечних районах України.

Центр протидії дезінформації при РНБО України розповів про головні правила безпеки (правило двох стін та двох дверей): «Від небезпеки вас має відділяти щонайменше 2 стіни, бо одна, ймовірно, зруйнується від удару, а друга візьме на себе уламки стіни, віконного скла тощо. Тому ховатися безпечно у місці, яке розташоване за другою від фасаду опорною стіною. Зазвичай це тамбур, коридор або передпокій. Навіть якщо вам здається, що будинок нестійкий, якщо немає підвалу, а в сховищі бракує місця, лишайтеся біля опірних стін – вони витримають.

Ви повинні чітко знати, що з укриття є щонайменше 2 виходи. Тому підвал чи гараж з одним виходом – це пастка. Єдиний вихід може завалити  уламками будинку або під час пожежі він може бути заблокованим. Проте сучасні підземні паркінги та підвали у більшості будинків спроєктовані безпечно. Крім кількох виходів, вони оснащені датчиками диму та в них передбачені системи пожежогасіння».

Заклейте вікна мешкання скотчем і не забувайте про важливість сирен, максимально убезпечте себе та своїх близьких. Урятувати свою психіку можливо лише, коли почуваєтеся у безпеці. Знайшовши безпечне місце, мусите заспокоїтися. У критичній ситуації це видається неможливим, але це вкрай необхідно. Згадайте дихальні вправи, примусьте себе перерахувати щось у приміщенні, поговорити з кимось, випити води, почитати книжку… Зупиніть потік думок. Полежіть, поїжте, малюйте, ліпіть, згадайте своє хобі, те, що вас надихає: готувати, шити, грати, слухати музику… Необхідно відволіктися, розслабитися.

В коментарі для «Суспільного» британська психологиня Люсі Бересфорд сказала, що відчуття тривоги, страху і пригнічення за таких часів, як війна, є невідворотними, стрес впливає на людину знесиленням, поганим настрєм безпорадністю. Відтак життєво неохідно знайти «своє заспокійливе». Так, у соцмережі стали популярними жарти про брифінги радника голови Офісу Президента України Олексія Арестовича. В одному з останніх своїх звернень він повідомив про початок третьої хвилі психологічної втоми та дав поради, як з цим боротися.

Якщо ви у відносно безпечному місті/селі, пройдіться вулицею, подихайте свіжим повітрям. Звісно, не в комендантську годину та лише там, де ви орієнтуєтеся і переконані, що у безпеці.

Якщо ж вам важко відволіктися, або ви вже відпочили, візьміться допомагати. Людям, громаді, країні у боротьбі з ворогом. Допоможіть переселенцям, військовим, готуйте, плетіть сітки для блокпостів, блокуйте проросійські ЗМІ, приберіть на вулиці, у дворі, у під’їзді… Не сьогодні,то незабаром ми обов’язково переможемо. Але вже сьогодні готуймо кожен себе до звичного мирного та цивілізованого життя. І наближаймо його хто як і чим може.

Не маю жодного сумніву: вигнавши геть з України рашистських  загарбників,  всі ми почнемо по-справжньому цінувати буденне. Горнятко кави зранку, гарячий душ, тишу, сусідів, готових прийти на допомогу, привітну усмішку незнайомого стрічного, свою роботу, затишні кав’ярні, прогулянки з друзями… Виявляється, ми вже були щасливими, просто не завжди впізнавали і цінували справжнє щастя.